Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

– Дурня. Троянди можна знайти будь-якої пори року, будь-де та будь-якого кольору. А от виростити кактус, облаштувати йому всі умові для цвітіння, дочекатися врешті-решт… – похитавши головою вона несподівано трепетно провела кінчиками пальців по ніжнім білим пелюсткам. – Завтра вона вже зав’яне, тому це краса та аромат для однієї ночі. Швидкоплинна та для мене куди більш солодка за вульгарні троянди. Якщо вже так, я за первісну простоту та віддаю перевагу шипшині.

Знову схиливши голову, дівчина прикрила очі та посміхнулася так просто та яскраво, що жарт, котрий вже готовий був озвучити Ларис, так і завмер десь у горлі. При всій складності їх відносин, зараз жартувати здавалося максимально недоречно. Все одно, що штрикати у кришталеву красу веселкової бульбашки пальцем. Саме тому чоловік лише повільно кивнув, наче у відповідь, потреби в якій не було і тихо попрямував до сходинок. Лише на першій він затримався, щоб озирнутися. Дівчина не поворухнулася, продовжуючи милуватися квіткою.

Світла фігура з розпатланим чорним волоссям над своїм скарбом – тендітною квіткою. Дивна та чомусь сумна картина. Неначе і сама дівчина була такою ж квіткою.

Сьогодні вона є, а вже завтра її не буде. Залишаться колючки, а самої квітки не буде.

Думка була настільки відстороненою та невластивою йому, що Ларис трохи розгублено хитнув головою. Здається все ж напій Зоряни був куди більш підступним, ніж він міг подумати.

Ранок був прохолодним та свіжим. У сизому туманному серпанку пливло рожеве марево світанку. До останнього збору чарівників Зоря підготувала каву та легкий перекус. Їй шмат не ліз у горло. Перед дорогою треба було перевдягнутися у щось тепліше, у їх світі панувала зима, та перед цим дівчина хотіла попрощатися з домом і своїм маленьким сторожем.

Барабошка наче щось передчував. Ще вночі він полишив свій сховок, та зустрічав її зранку на порозі сумним поглядом чорних очей. На рудому хутрі осіли краплини туману.

– Ну, друже, не сумуй. У тебе буде відпустка в стилі лакшері. Я вже подзвонила мамі, вона згодилася приглянути за будинком. Буде тебе балувати, як завжди… Татко знову стане ревнувати та казати, що вона йому безсовісно зраджує, а через тиждень і сам приїде. Змінить налаштування з суперництва на чоловічу солідарність і буде тебе шашликом частувати.

Посміхнувшись, Зоря обернулася, щоб захопити дощечку, та облаштуватися на сходинках. Сумний песик в ту ж хвилину підібрався під її руку та тихо заскімлив. Його зовсім не заспокоював візит старшої господині, хоча був у неї улюбленцем. Куди більше старенького сторожа хвилювала молода господиня, тривогу котрої він відчував.

Зоря дійсно не була спокійною. Вночі вона так і не змогла заснути та зустріла ранок в тому стані кристалічної ясності свідомості, котра настає після безсонних ночей. Хай би там як не заспокоювала її подруга, дорога у незнайоме місце все ж не викликала у неї ні захвату, ні впевненості.

– Я трохи хвилююся… Поки що все це звучить як легенда, казка. Але ще брати Грім довели, що оригінальні казки до біса страшні. Не хочеться думати про погане, коли наш кошмар тільки-но завершився, але і заспокоїтися я не можу.

Перебираючи пальцями хутро песика, Зоря зітхнула й покачала головою. Напередодні будь-якої подорожі її завжди охоплювала напруга, завжди скажено хотілося все скасувати та залишитися. Та ще ніколи їй не хотілося відмовитися від подорожі так сильно. Адже тут було стільки проблем, того, що вартувало її уваги. Книжки, квіти, песик, ремонт врешті-решт. Все реальне та просте, все що складало її життя, все що було насправді важливим.

А передбачення, перевертні, чаклуни… Вона відмовилася від того і рана, котру вона сама собі тоді нанесла вже відболіла. Зараз же її почали колупати й радості те не додавало.

«Ну чому все це не покинуло мого життя один раз і назавжди!» – похмуро подумала вона і повернулася, щоб поглянути на песика.

Той наче розумів кожну її думку. Пухнасті вуха притиснулися до голови. Маленькі лапки раз по раз переступали на місці.

– Ну, друже, не переживай хоч ти. З одного лайна я вибралася не для того, щоб в іншому потонути. Розберемося. «Не плач, мій хлопчику, нічого не може вибити нас із сідла. Така приказка у майора була»1, – промовила вона та все ж змусила себе посміхнутися та скинути голову.

До біса ті сумніви, часу залишилося мало. Віднявши руку, дівчина запустила її до кишені олімпійки, щоб дістати бублик та протягнути його песику. Той обережно обнюхав хабар та докірливо поглянув на дівчину, неначе кажучи: «Ото безсовісна, нервувати змушує, ще й спокушає!». Тяжко зітхнув та все ж обережно взяв бублика. Як було встояти? Ні, такі хабарі треба було приймати та ретельно ховати на чорний день.

Пухнастий хвостик піднявся вверх свічкою, коли пес зіскочив зі сходинок та пірнув до саду. Проводивши його поглядом, Зоря провела долонею по волоссю.

Все, час.

Про те ж, вочевидь хотіла сказати їй Симона, котра ледь не луснула подругу дверима по лобі, варто було Зорі взятися за ручку.

– Ой, вибач!

– Я пам’ятаю, що скоро час. Зараз перевдягнуся в ту хламиду та уперед.

– Не кажи так, цілком мила сукенка! – вступилася за шедевр кравецького мистецтва Симона та відійшла в бік, щоб пропустити подругу до хати.

У відповідь дівчина лише гмикнула. Все, що хотіла вона вже висловила ще коли подруга знайшла у коробці, підготовленої до переїзду на звалище, сукню. Здається матерія, котра пішла на костюм для виїзду на рольову гру живого дійства раніше був фіранкою. Принаймні нижнє легке біле плаття з вузькими рукавами точно було фіранкою, а ось що вона використала для пошиття верхнього бліо з широкими рукавами довелося подумати.

– Трясця, я – диван, – з філософською тугою промовила Зоря десятьма хвилинами пізніше, коли надягла все те поверх футболки та штанів.

І тепліше і зручніше. Хоча зараз навіть жарко було. Ще б, старий строкатий плед з золотою ниткою у квітковому орнаменті був теплим. Теплим і настільки божевільно яскравим, що Зоря могла б запросто піти кудись з табором. Не дивно, що як тільки той жах побачив Ларис, він рішуче висловився проти того, щоб начаклувати якийсь наряд для неї та брату заборонив. А ось Есшата доля пощадила. До цього моменту, принаймні щадила.