Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

– Які у вас криваві мрії, панно. Розкажеш? – усміхнувся Ларис та потягнувся до пляшки.

Гмикнувши, Зоря засовалася на місці, щоб облаштуватися зручніше. Схилила голову набік, зморщила носа, коли їй щось не сподобалося та витягнула ноги на дивані. Знову засовалася і сперлася на спинку так, що Ларис міг бачити лише її профіль.

– На дипломованого психолога ти не схожий, тому чорта з два я тебе пущу в свою голову, там і без тебе вистачає безладу, – усміхнулась вона і прикрила очі.

«А напій-то добрий.» – з відстороненою усмішкою подумав рудий.

По тілу прокотилася хвиля тепла, а ось дівчину видно взяло більше. Хоча й не настільки, як колись накрило Симону. Спогад про першу та останню спробу споїти подругу викликав у чоловіка легку посмішку.

То було кумедно та трохи самовбивчо. Принаймні в східному передмісті Зільварішу після того, що вона там влаштувала їм усім краще було не з’являтися у цьому столітті. А там може й відновлять те все, що вони порушили допоки одна чаклунка відривалася, а інші намагалися її впіймати та заспокоїти. На жаль, організм чародійки, у який потрапила краплина алкоголю проявив чудеса спритності та стійкості.

Ту частину, де одне ніжне дівча розмазало по стінах трьох дорослих чоловіків Ларис старався не згадувати та навіть зараз опустив її. Замість цього він знову глянув на Зорю. Дещо в її словах змусило його замислитися.

Навіть на підпитку вона не втратила голову та можливість себе контролювати, що виявилося першою приємною несподіванкою за час їх знайомства. Можливо бодай третина з тих неприємностей, котрі він встиг собі нафантазувати так і залишаться дурним маренням.

– До речі про голову. У нас є деякі особливо обдаровані особистості. Ті, хто легко читає думки людей, їх не багато, та вони є. Тому про всяк випадок рекомендую контролювати думки.

Не розплющуючи очей, Зоря трохи роздратовано скривилася. Куток губ опустився вниз.

– І чому ледь не щоразу, як ти заговорюєш до мене, я чую про якесь лайно. Як я маю думки контролювати? Крутити в голові пісеньки, чи алфавіт повторювати?

Спостерігаючи за нею, Ларис повільно розплився у посмішці. То було не гідно дорослого чоловіка, представника славетного роду та просто розумного лиса, але так приємно бачити як вона гнівається. Можливо у тому й була проблема? Йому подобалося її бісити, а вона його за те починала ненавидіти.

– Можеш, звісно, й пісеньку, – витримавши паузу, все ж подав голос рудий. – Але є кращий варіант.

Дівчина ворухнулася не відразу. Спершу тяжко зітхнула й тільки після того поглянула на співрозмовника, повернувши до нього голову.

– Ну? Не тягни кота за всі дрібниці. Нам вранці в дорогу і було б добре, коли б ти розродився до того, як ми відбудемо до вас.

Повільно примруживши очі, Ларис ковзнув поглядом по розслабленій дівчині. Віч-на-віч вона поводилася куди більш вільно та водночас і куди більш різко. Хоча, можливо справа була не в ньому навіть, а в Симоні. При ній вона намагалася ще триматися в рамках.

А може він помилявся взагалі в усьому. Те що йому так і не вдалося скласти точного портрета дівчини трохи дратувало. Здавалося б, що може бути складного у людині, та ця дівчина поки залишалася міцним горішком. Горішком, котрий у деяких деталях до біса нагадував його самого.

Знову посміхнувшись, чоловік підняв руку, щоб ліниво ворухнути в повітрі пальцями. Круг них, збираючись білими іскрами, засяяло сріблясте марево. Неначе тонкий малюнок на вікні взимку, сяйво розросталося, переплітаючись у тонку нитку. Порошинка іскри за порошинкою, допоки з сяйва не потягнулася срібляста нитка. Останній спалах світла зблиснув особливо яскраво, перш ніж осісти у прозорий круглий камінець, що маятником гойднувся на довгому тонкому ланцюжку.

Повільно кліпнувши, Ларис підняв погляд до дівчини й хитро примружив очі. Здається він все ж зумів справити гарне враження. За час його чаклування, Зоря встигла випрямитися і повільно підняти брови. Останній спалах світла яскраво зблиснув у її очах, на мить висвітливши їх ледь не до небесної блакиті. Вуста повільно відкрилися в трохи здивованому «о».

– Ого… То ти можеш не тільки капостити, а й працювати за торшер!

Гмикнувши, Ларис похитав головою та все ж не стримався і розсміявся. Ні, проблем в них все ж буде до біса! Раніше вони переживали, як би Симону не образив хто з аристократії, а тепер доведеться переживати, щоб ця скажена кого не образила.

– Хранителі, можна вам заплатити, щоб ви відмотали час назад та наша зустріч не відбулася. Нізащо б не згодився на вмовляння Симони, якби знав, куди вона нас веде!

Не зважаючи на слова, ні роздратування, ні злості чоловік не відчував. Хіба трохи співчуття Есшату. Певно він зазвичай відчував себе приблизно так, коли вони з братом та Симоною планували щось божевільне. Щось, від чого Есшат і мав їх пізніше рятувати.

– Тримай, невдячна. Це захистить оточення від твого внутрішнього світу.

Ланцюжок гойднувся, коли Ларис протягнув його Зорі. Дівчина трохи скептично ковзнула по ньому поглядом і повільно підняла руку, щоб забрати несподіваний дарунок.

– Нічого всякому оточенню лізти куди не просять, – пробурмотіла дівчина та глибоко зітхнула. – На «дякую» не розраховуй. Ти мені все ще не подобаєшся.

– Зате як страшно мені подобаєшся ти!

Натхненна вимова перервалася неголосним сміхом. Така дівчина дійсно могла подобатися тільки страшно. На щастя цього разу жарт не було сприйняти як кпин. Зоря тільки закотила очі та оперлася ліктями об стіл, щоб податися до кактуса та ледь не пірнути носом у квітку.

Розмова на сьогодні була закінчена і Ларис піднявся з місця. Поправив штани та скоса глянув на дівчину.

– Я взагалі думав, що колючі квітки, від яких втрачають голову дівчата то троянди.

Все ж втриматися та не кинути шпильку не вийшло. Втім Зоря сьогодні в цілому була налаштована поблажливо та у відповідь на кпин поглянула на нього трохи зверхньо.