Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Ледь помітно скрививши губи, Ларис трохи роздратовано загріб волосся назад. Як повернуться, треба буде підняти архіви. Може пуста ємність резерву загострювала уважність? Теорія виявилася несподівано цікавою та чоловік вирішив трохи пізніше вивчити її.

Тим часом дівчина знову відвернулася від нього, схилившись до чогось на підвіконні. Враховуючи, що нічого окрім кактусів там не було, то могло б бути дивно, якби за тиждень гостювання всі не зрозуміли, наскільки господиня будинку любить те колюче різнобарвне та всюдисуще. Принаймні у цьому домі.

Увагу дівчини дійсно привернув кактус. Невелика голчаста кулька, від котрої вверх та трохи вбік весь тиждень ріс якийсь химерний бурублях. Вчора ще він припинив рости вгору та почав розростатися біля кінця вшир і ось нарешті його прорвало. Бурублях розпустив гострі білосніжні пелюстки, котрі приховували жовтий вінчик тичинок. Цікава, та далеко не неймовірної краси квітка, тому Ларис лише трохи здивовано підняв брову, коли помітив з яким щирим захопленням дивилася на нього Зоря і як делікатно підняла горщик з кактусом.

Обережно, щоб не зламати квітку, вона повернулася та все ж звела погляд до рудого, котрий не спішив відходити. Трохи невдоволений, та все ж доволі стриманий погляд, у якому читалося запитання.

Антипатія нікуди не зникла, але Ларис все ж оцінив стриманість та одними губами безшумно промовив:

– Поговоримо?

Губи дівчини на мить скривилися та вона все ж кивнула головою в бік сходів, куди й пройшла, варто було чоловікові відійти з дороги. Не випускаючи з рук кактус, вона обережно, намацуючи босою ногою сходинку за сходинкою, піднялася до другого поверху.

За нею тінню слідував Ларис, зацікавлено роззирнувшись. Другий поверх на відміну від першого був… Просторим. Кімната, з дверима та чотирма стінами тут була тільки ода, справа від сходинок. Решта стін, котрі ділили простір були перетворені на полиці з книгами. Величезні вікна, заставлені всюдисущими квітами й… Все.

Не зупиняючись, дівчина звернула направо, але не до кімнати, а тієї частини поверху, котра була відділена полицями, за які й пірнула спочатку дівчина, а потім й Ларис.

– Ого!

Не стримавши тихого вигука, Ларис розсміявся. Кут кімнати тут займав диван, поряд з котрим стояв невеликий столик. А ось те, що стояло на ньому й привернуло увагу чоловіка. У тому, що золотавий напій фігурної пляшки то не компот чи солодка вода він професійно впевнився ще за три кроки до столу. Трохи невдоволений погляд дівчини тільки підтвердив його здогадку.

– Якщо щось не подобається, можу накрапати валеріанки, – щедро запропонувала вона й опустила кактус поряд з пляшкою.

– Боюсь, що з валеріанкою я розмову з тобою не витримаю, – вкрай люб’язно промовив він і пройшов до дивану.

– Тоді не викаблучуйся, – нітрохи не образилася дівчина і схилилася, щоб дістати зі столика два келихи. – Про що ти хотів балакати? Я з вами їду, отримаєте своє передбачення у кращому вигляді.

Взяв пляшку, Зоря відкупорила її, щоб плеснути напій у келихи. До солодкого квіткового аромату, котрий поповз поверхом від кактуса додався пряний трав’яний запах з терпкою ноткою алкоголю.

– Про підозри, – поблажливо посміхнувся рудий, та келих все ж взяв.

Не буде ж вона його труїти? Поки що, принаймні.

Відхилившись на спинку дивану, дівчина схилила голову до плеча та зацікавлено підняла брову. Неначе запрошувала його до продовження мови.

Ларис же ледь помітно посміхнувся та ковзнув поглядом по співрозмовниці. Тонка біла тканина халата зовсім не пасувала дівчині. І без того бліда, вона походила на привида з розтріпаним чорним волоссям та чорними у пітьмі провалами очей.

– Спочатку ти ледь не вигризла мені горлянку, а вже через пів годинки спокійно згодилася на подорож. Тільки не кажи, що то через Симону. Люди швидко забувають людей і давня дружба не може бути причиною такої стрімкої зміни орієнтирів…

Здається він сказав щось не те. Це чоловік зрозумів по тому, як на мить напружилася дівчина. Тонкі пальці сильно стиснули келих, роздратовано зблиснули очі.

Доволі розслаблену атмосферу в кімнаті наче розбив спалах блискавки. Пауза затягувалася і Ларис повільно побовтав напій у келиху.

– Скажеш, що це не так?

Певно йому краще було б притриматися поради, котру колись дала роздратована Симона. Надягати намордник та кляп. Та як тоді, так і зараз рудий мав на те одну відповідь: у нього надто гострі зуби, щоб їх могла стримати така дурниця.

Тим часом Зоря трохи роздратовано стиснула зуби та махом опорожнила келих. Зажмурившись, вона швидко хитнула головою. Певно напій все ж був надто міцним для неї.

– Скажу, що буду дуже рада, якщо ти притримаєш при собі свої узагальнення стосовно жінок та людей загалом, – трохи хрипко відповіла вона та потягнулася до пакета з сухариками, котрий відразу ж дратівлив зашелестів. – Я не янгол та не героїня і не розказуй мені казки, що у вас би хтось поліз бог зна куди за дуже і дуже давнім знайомим. Так, більш переконливою причиною для мене був ти.

– Моя харизма? – чарівно посміхнувшись, чоловік пригубив напій.

Щока дівчини сіпнулася. У погляді, котрий вона кинула на нього виразно читалося, трохи інше слово, та все ж на словах вона залишилася більш стриманою.

– Ти був надзвичайно переконливим і якщо я нічого не вирішую, то непогано було б зберегти бодай краплину гідності. Тому я йду з вами без натхнення, радості та розуміння. Останнього, втім, тобі теж бракує.

Стиснувши губи, Зоря знову відхилилася на спинку і прикрила очі. Здається, розмова знову зайшла в глухий кут. Та все ж вона почалася і якщо вони опинилися наодинці…

– Ти такими виразами нагадуєш мені одну людину, Ларис. Без образ, просто щоб ти розумів, ту людину я б волала бачити по всьому світу. По частинах. До тебе особисто я не маю нічого, та ті вже мені аналогії…

Хитнувши головою, Зоря раптом розсміялася і знову поглянула на нього. Здається напій у чистому вигляді все ж був надто міцним для неї. Та це не засмутило чоловіка, котрий зацікавлено підняв брови. Що ж, не те щоб це додавало радості, але знати причину, чого проти тебе так агресивно налаштовані завжди приємніше.