Максим Яковлев - Теорії змов. Як, Максим Яковлев

на нього під таким кутом: якщо людині достатньо світла чи повітря для підтримки життєдіяльності, то глобальна змова охоплює всю планету, адже це означає, що не лише лікарі чи науковці стверджують, а й мільйони померлих від голоду впродовж людської історії засвідчують, що без їжі людина не виживе. Тільки уявіть собі масштаби «омани». Цілком можливо, що людиною, яка пропагує харчування сонцем чи повітрям, керують добрі мотиви, однак результати такої пропаганди можуть бути смертельно небезпечними.

У 1976 р. німецький лікар-психіатр Карл Леонгард видав цікаву книжку «Акцентуйовані особистості» (Akzentuierte Persönlichkeiten), в якій він ілюструє різні типажі людей на основі своєї практики і кейсів, з якими працювали його колеги, а в другій частині наводить багато цікавих прикладів зі світової літератури, зокрема з російської. Мабуть, важко знайти кращу ілюстрацію різних психічних відхилень, так яскраво й ретельно підібраних з Толстого та Достоєвського. Звісно, ми й так здогадувалися про манії величі та переслідування Раскольнікова, помножену на його надмірну самонадіяність, чи про те, що Ординов з «Хозяйки» того ж Достоєвського це «аутичний психопат (курсив Леонгарда) настільки високого ступеня, що його можна назвати шизоїдом, який… перетворюється на аутичного шизофреніка» 96, але, погодьтеся, коли про це з опертям на свій величезний практичний досвід пише психіатр і ставить чіткі діагнози, ці твори постають дещо в іншому світлі.

Карл Леонгард наводить такий випадок: «Рудольф К., 54 роки, пічник. Уперше звернувся до нас 1960 р. за спеціальним направленням Інституту судової медицини, де він наполегливо вимагав довідку про те, що його дружина померла від отруєння чадним газом, причиною якого став незадовільний стан димаря у квартирі. Оскільки в інституті К. справив враження людини психічно неврівноваженої, вони спрямували його до нас» 97. З цієї сухої та стислої інформації ми можемо зробити висновок, що на пана Рудольфа помітно вплинула смерть дружини. З подальшого викладу автора книжки ми дізнаємося, що багато різних перевірок димаря будинку не виявили в ньому суттєвих несправностей і, як можна подумати, інших випадків отруєння чадним газом. Утім Рудольф не припиняв активно добиватися правди, а це зрозуміло будь-якій людині, яка намагається домогтися справедливості. Далі Леонгард пише: «К. розпочав з того, що влаштував скандал у реєстратурі. Полився нескінченний потік звинувачень на адресу реєстратора (“нахабна особа!”), домоуправління, пожежного управління, судової медицини та низки міністерств, що дуже ускладнило збирання анамнезу». Тут ми дізнаємося про пацієнта більше в плані його характеру і поведінки: скандал у реєстратурі свідчить про його конфліктний характер. Ідемо далі: «Коли ми попросили його принести всю зібрану ним у справі документацію, він щиро жахнувся: “Боже ж мій, та мені таку вагу за один раз не дотягнути!” 98… Його скарги рясніли юридичними та медичними термінами, засвоєними ним з багаторічних позовів. Наш лікар указав йому на безглуздість ведення таких судових процесів, тоді К. заявив, що “лікар з ними — одна компанія”, що він їх “покриває”. Лейтмотивом розмов із К. були вимоги “справедливості”». Слово «справедливість» Леонгард бере в лапки, і далі називає Рудольфа «фанатиком справедливості» і наводить приклади інших пацієнтів, яких до них зараховує. Переконаний, що всі стикалися з такими людьми. В Україні ми полюбляємо критикувати уряд, обвинувачувати керівників будь-яких рівнів в недолугості, але серед нас є й ті, що заповзято домагаються справедливості у своєму розумінні цього слова. Фіксованість на певній конкретній причині своїх невдач чи проблем, яка видається людині надважливою, спроможна перетворити активну людину на фанатика.

У юриспруденції та психіатрії людей, схильних до сутяжництва, називають кверулентами, що з латини означає «той, хто скаржиться», відтак сам феномен сутяжництва має свій латинський відповідник — кверулянство, англійською abuse of the right of application, а німецькою, щоб за ілюстраціями ми далеко від Леонгарда не відходили, — Missbrauch des Beschwerderechts. Як ви вже здогадалися, приклад буде теж німецьким: справа «Бок проти Німеччини». Наш головний герой — Штефан Бок, 1951 р. народження, державний службовець федеральної землі Бранденбург, який проживає у Франкфурті-на-Одері 99. Лікар прописав йому харчову добавку вартістю 7,99 євро, пан Бок домагався відшкодування цієї суми, пішов по судах шукати правди і дуже обурювався, чому суди так довго розглядають його звернення. Можна припустити, що наш герой не просто хотів до себе побільше уваги, а й отримати відповідь одразу. Пан Бок звернувся до суду у Франкфурті-на-Одері в листопаді 2002 р., станом на січень 2006 р. суд ще не вирішив питання життя чи смерті вартістю 7 євро 99 центів, але Федеральний конституційний суд Німеччини у квітні 2007 р. вирішив не розглядати з цього приводу скаргу пана Бока щодо порушення його конституційного права. У грудні 2007 р. суд у Франкфурті-на-Одері відмовив нашому герою, але запізно, бо 18 травня того ж року він звернувся зі скаргою до Європейського суду з прав людини. Його справу розглядали сім суддів з Данії, Німеччини, Чехії, Ліхтенштейну, Естонії, Північної Македонії, Болгарії. Вони вирішили, що мають справу зі зловживанням правом позиватися до суду. У рішенні також наголошується на тому, що прописаний препарат — не ліки, а харчова добавка, і за щомісячного доходу позивача у більше як 4500 євро на місяць, 7 євро 99 центів… На цьому моменті, думаю, більшість читачів задумалася, а скільки часу і роботи коштував розгляд сімома суддями цього питання, які могли витратити його на щось важливіше. Тут, звісно, хтось може провокативно поцікавитися, «а як же принцип?». Позиватися за 7,99 євро за харчову добавку, маючи щомісячний дохід понад 4500 євро, — якщо тут, на вашу думку, варто таки стати на бік принципу, то, може, з кверулянством ви знайомі з іншого боку ціннісної барикади.

«Сутяжництво і кверулянство — це потяг писати нарікання та скарги до різних інстанцій. Кверулянт — це людина із загостреним почуттям справедливості, яка бажає добитися правди навіть у незначному, але вона не розуміє негативних фактів та свого хибного засобу боротьби з ними» 100, — читаємо в навчальному посібнику з патопсихології. Окрім того, що ви тепер знаєте ще одне слово, яким можна називати тих ваших знайомих, які люблять будь-що посперечатися з найменшого приводу і доводити свою правоту (сподіваюся, не у психопатологічних масштабах), подивимося ще на