Олена Гриб - "Каселона". Криза адаптації, Олена Гриб

6.2

 

– Тобі сняться? – не зрозумів капітан. – Чого б це? Ми й фільмів ніяких таких не вмикали… Чи Ка-тя ховалась у тебе, щоб дивитися той дурний сльозливий серіальчик про довбня, який бродить пустелею в пошуках галюцинації, виголошує півгодинні монологи і знущається з логіки в кожній сцені? Та не може бути! Вона ж купила його помилково. Більшого безглуздя і не уявити. По-перше, Нтарі-Дато – це безмежні болота, а не пустеля. По-друге, у нтарі-дато п'ять статей, але в серіалі взаємодіють лише дві, бо так треба для романтики і продажів у людських суспільствах. По-третє, шипоголові білки агресивні, але не м'ясоїдні. По-четверте… Чорт! Слухай, консерво, ти взагалі якої статі?

«А які є?» – мало не написав я.

Але повернулася Ка-тя, притягла гору їжі, почала міркувати про імпланти, що допоможуть мені заговорити…

«Хто я для тебе?» – запитав я за допомогою клавіш.

– Ти дивовижний, РІКу!

– Бляшанка з перспективою стати чимось більшим, – додав капітан.

Він міг говорити будь-що. Я бачив: у його погляді немає зневаги. Для мене це означало дуже багато. Навіть слова Ка-ті: «Не бійся, ми не здамо тебе в лабораторію, хіба що ти сам цього захочеш» не були настільки обнадійливими, як кам'яна фізіономія Райса.

Ка-тя сприймала мене як щось дуже цікаве, як якусь загадку, що вимагає рішення. Вона любила мою унікальність і неповторність, а капітанові було начхати на причини і наслідки. У глибині душі він визнав мене новою розумною формою життя. Я був вдячний за це.

Настільки вдячний, що від хвилювання у мене почалася гикавка.

– РІКу, а те, що в тебе так сильно скорочуються м'язи живота, нормально? – запитала Ка-тя, вивчаючи мене поглядом.

Я здивувався. Що у неї за зір? Як вона може бачити крізь нову піжамну сорочку?

Потім я відчув гострі удари і схопився за груди, тому що всередині відбувалося щось неможливе, а зверху, на багатостраждальній голові, шаленіла асіанська качка.

– Це не зомбівірус. Це паразитарне вторгнення, – безпристрасно сказав Райс і жестом фокусника висунув з-за ліжка ящик із написом: «Біозахист». – І чому я не здивований?

– Не фантазуй. У РІКа регенерує якийсь невідомий нам орган, – гаряче заперечила Ка-тя.

Качка мовчки рвала моє волосся. Мені здалося, вона єдина розуміла, що відбувалося. Це нітрохи не тішило, бо віднедавна я ставився до інстинктів дуже упереджено.

Я вдарив себе в проблемну область, прагнучи знищити страшний здогад. На кілька секунд смикання зупинилося, потім змінило напрямок. Я закашлявся, зігнувся в три погибелі…

Катя відкинула костюм біозахисту, в який її намагався запхати капітан, і застосувала болісний прийом першої допомоги для тих, хто поперхнувся твердим предметом.

– Навіщо? – вразився Райс. – У нього дихальні шляхи не перекрито.

– Цього ми не знаємо. Та це взагалі можуть бути гази. Ой!

«Гази» вилетіли з мого рота і, гучно шльопаючи перетинчастими лапками, втекли за каталку. Качка радісно помчала слідом. Капітан розчавив у руці фільтр костюма біозахисту, а Катя задумливо провела живність поглядом і з нестерпною мукою запропонувала:

– Семе, як думаєш, може треба повернути когось у природне середовище?

Я побачив на обличчі Райса безмежне щастя. Фізіономію капітана ніби осяяло ясне світло, плечі розправилися, в очах спалахнула недовірлива надія!

– Якщо ти так вважаєш… – оманливо невпевнено погодився він, хоча його погляд уже вишукував способи лову ГМО-качки та її потомства. – З кого почнемо?

По щоках Ка-ті струмком полилися сльози.

– З білки, – схлипнула вона, відвертаючись. – Трансформацію п'ятьох кіборгів ми не проконтролюємо, тому доведеться позбутися білки…

Качка переможно крякнула і повела каченя з медпункту.

– Чому ж, у нас з'явилося стільки помічників, – саркастично мовив капітан. – П'ятеро – не п'ятдесят, тим паче ми вже вивчили процес трансформації і знаємо його нюанси краще, ніж Дослідницький центр Онікса, Імодаліс або навіть самі нтарі-дато. Кому, як не нам, виводити нове розумне життя?

Він говорив із глузуванням, це навіть лайс відчув і бочком забрався в коридор. А ось у Ка-ті миттю висохли сльози.

– Ти серйозно, Семе? – Від її захопленого погляду в мене всередині все затремтіло, але Райс і не здригнувся. – Ти готовий ризикнути заради білки?

– Ще б пак. Все життя мріяв пожертвувати собою заради науки. Тому я відмовлюся від контракту з Еліанією, відправлю білку у кращий світ і возз'єднаю чортову качку з асіанською природою. Можеш не дякувати.

– А качка тобі чим не догодила? – зовсім щиро здивувалася Ка-тя.

– Тим, що вона подвоїлася.

– Це ж чудово! Тепер їй буде веселіше! Що в цьому поганого? Ніхто не змушує нас інкубувати її яйця. І РІК більше не ковтатиме їх цілими. Так, РІКу?

Я кивнув. Втім, я міг би й не ворушитися – Ка-тя наполягла б на своєму і без моєї підтримки.

Я вже бачив цю гру! В ній не було абсолютного переможця.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍