Ruslan B - Ціна помилки, Ruslan B

2

В квартирі було темно. І тільки на кухні світилося світло. Радимир з Веронікою сиділи щось і говорили.

Потім дівчина встала, підійшла до нього і провела долонею по щоці. А тоді сіла йому на коліна. Вона дивилася йому в очі. Це був уже не погляд зарозумілої, пихатої, розбещеної доці. Це був погляд закоханої доброї, ніжної, єдиної. Це було для нього нове, зовсім чуже відчуття. Він обіймав її за плечі і тонув в її очах. Він торкався руками її ніжного тіла і тонув, тонув…

Місяць часу, лише місяць, один єдиний місяць часу щоб все так змінити, щоб стати іншим. Щоб забути старі гріхи і кошмари.

Нова хвиля накривала їх. Щось незвичне і таємне підкорювало собі ці два молодих серця. Руки скользили торкаючись тіл, поцілунки зводили з розуму, все ніби перевернулося.

Радик навіть не відчув коли вони опинилися в спальні у Вероніки. Раніше він сюди заходив. Інколи щоб покликати чи щось спитати. Але тепер. Тепер зовсім інше. Все зовсім інше.

Її червоний бюстгалстер тепер сидів так звабливо. О, ні! Що це! Дівчина скинула футболку в котрій ходила по кімнаті і він опинився на поверхні. Радик мало з розуму не сходив. Боже, яка ж вона прекрасна. О, так! Вона божественна!

Ні, це лише сон! Це просто сон! Не може бути! Він цілував її уста і купався в глибоких її очах. В темноті він відчував її важке дихання. Дівчина дихала все важче. Хвиля почуттів скривала її. Він пестив її груди. Цілував. Вони тонули у цьому неземному божественному танці тіл. Їхні тіла зливалися в одно – єдине ціле.

Радик і Віктор Іванович, директор фільму в котрому знімався Радик, сиділи за обіднім столом. Вони обсуждали сценарій, як краще зробити наступну картину і таке інше. Обстановка була тепла і дружня. Раптом до їхнього столика підійшла незнайома Радикові молода жінка. Білявка, років тридцяти не більше. Пишногруда, в коротенькій спідниці, рожевій блузочці і на високих підборах. Для Радика це видалося чимось не доречним. Він вважав, що їй краще буде носити звичайні босоніжки аніж п’ятнадцяти сантиметрові підбори.

– Віктор Іванович добрий день! – звернулась незнайомка. – Чи можна біля вас?

– Привіт Оксаночко! Звичайно можна! Ти сьогодні неперевершена!

– Ой дякую! Ви мені лестите! – лукаво посміхнулась блондинка.

– Скажи нам красунечко наша – що привело тебе до мене? – ніжним тоном спитав Віктор Іванович.

– Ну, знаєте… Я так скучила за вами! Ой, та навіть і не знаю…Ах, перепрошую але ж ви мені навіть не відрекомендували цього молодого красеня, котрий сидить біля вас!

– А так! Це мій новий …. Актор! Радимир або як то тебе охрестили Рамір! Знайомся – це наша колишня акторка а тепер велике цабе російського театру і кіно Оксана Леонтівна Пушкова.

– Дуже приємно. – спокійно відповів Радик.

– Я теж невимовно рада знайомству! А ти ще новенький певно?

– Він уже досить добре тримається. Так, що Оксаночко скоро матимеш партнера!

– Ого! – засміялася вона. – Чекаю з нетерпінням! А чого це ви за нього все відповідаєте? Він такий встидливий у вас чи що?

– Та ні! – відповів спокійно Радик – Я відповідаю тоді коли мене питають.

– Ха, ха,ха. А ти або дуже крутий або дуже розумний!

– І те і друге. – втрутився знову Віктор Іванович. – Він від Безбородька!

– Ааа! Ну тоді ясно з тобою малий все!

Радик не знав чому але ця дама йому чомусь аж ніяк не сподобалась. Щось в ній було такого, що змушувало його просто боятися. Він не міг цього пояснити. Але факт залишався фактом. Вона була з тих «залізних жінок» і це його страшенно непокоїло. До того ж від Кирила, одного із колег по майданчику, він дізнався що вона досить такої сумнівної поведінки. «Воно і не дивно – подумав Радик – Поглянути лише на неї. Ну справжня першокласна шалава! Нічого більше не скажеш!».

Старий Безбородько мав великий вплив на багатьох людей. І тому ставати в нього на дорозі мало хто хотів. Він багатьом помагав. Так, що багато хто тепер йому винен був своїм теперішнім місцем під сонцем.

– Оксаночко, чого я тебе кликав. – перевів розмову Віктор Іванович. – Ми маємо намір знімати один фільм. Я, ну і звичайно сам Безбородько, хотів би тебе бачити головною героїнею. Що скажеш?

– Та можна! А чому б і ні! Десь через два місяці!

– Добре мила грішнице!

– Хахаха… Який же ви все ж злопам’ятний! – засміялась Оксана.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍