Таня Мальована - Устина - азовська відьма , Таня Мальована

—Асорті тоді, — мої думки ще крутилися десь, як він дізнався про моє бажання солодкого.

—Чекай мене тут, — і хлопець хутко зник, а я залишилася.

Нічого не зосталося як тільки сісти на лавку в тіні розлугого дерева й дивитися на людей, що гуляють довкола.

Магія всередині мене приємно заворушилася, неначе кицька на теплому сонечку. Здавалося то не вона виробляли вранішні витребеньки з кавою. Але ж вона, вірніше це ж частина мене творила. Чого ж це я так? Все глибше й глибше пірнала в себе, намагаючись вхопити темну частину, але вона, як прутко втікала від мене і залягала, ховаючись, в клубах магії. Я знала, що тінь та в середині є, а після останнього вона зміцніла, але дістатися її я не можу.

—Чого зажурилася?

Богдан з'явився неначе, Лука в своїх кращих традиціях, змусивши мене здригнутися.

—Налякав трохи, я просто замислилася, — промовила я подивившись на парубка знизу, він стояв з двома великими ріжками в яких гарно розташувалися апетитні шари морозива. Воно прямо гукало, щоб його скоріше з'їли, бо спека зробить своє діло й потече воно по всім рукам.

—Дивлячись на твою хижу посмішку, я вже сумніваюсь хто з нас перевертень, — жартуючи парубок простягнув мене смаколик.

Я посміхнулася на всі свої тридцять, бо на тридцять два ще не всі виросли.

— Ти не знаєш яка то смакота. Довго не давати його з'їсти то злочин проти моєї відьмацької натури. Я коли голодна стаю трішечки агресивна, — простягаючи руку до морозива, зізналася я.

—Я це помітив, тримай своє асорті. Вибрав велике, думав може найбільше взяти, але в нас не так багато часу. Так що наступного разу буде ціле відро морозива, — поділився він планами і сів поруч.

Я насолоджувалася прохолодою смаколика, шоколад і абрикос вдало поєднувалися в один смак, відправляючи мої смакові рецептори у космос, а моя відьмацька натура муркотіла від задоволення. Вона вже зробила висновки з почутого і випустила кружляти метеликів в мене в животі.

Ми отак і сиділи під теплим весняним сонечком, плече до плеча, відчуваючи тепло шкіри, що пускало маленькі електричні іскри та мурах по шкірі. Їли й мовчали, насолоджуючись миттю.

— Ну що готова йди далі? — голос Богдана пролунав аж над то раптово, мені не хотілося переривати такий момент. Важко було зізнатися собі, бо мені лячно йди до води.

— Ходімо, за декілька хвилин будемо на місці. Як раз майже весь центр побачиш, — я встала й поправила сукню, що зім’ялася від сидіння.

Повертаючись я зіткнулася з пильним поглядом Богдана.

— Ти чого, ходімо, — звернулася я нього й рушила в сторону моря.

—Та нічого. В тебе покращився настрій, дійсно їжа творить дива, — промовив він наздоганяючи мене.

—А смачна тим паче.

Переговорюючись ми дійшли до альтанки.

—Зачекаєш мене тут, я швидко, — говорила наче до повітря, моя вода кликала мене. Хвилі нетерпляче врізалися в бережіння, залишаючи сліди на піску. Швидше спуститися , мною оволоділо нетерпіння.

Знявши кеди я обережно зайшла в воду, прохолода викликала натовп мурашок, що пробіглися моїми ногами. Хвилі привітно обіймали мене, включаючи хвилями, я тягнулася до серця моря, чула його поклик. Розчинилася неначе морська піні, ще декілька секунд і ми станемо одним цілим зі стихією, але щось пішло не так. Море здригнулося і в моїх вухах, немов з самого серця, почувся крик дельфіна, що звучав як сама смерть. Жах охопив мене, темрява повернулася з новою силою й вона йшла від мене. Ця огидна тьма тягнулася від мого серця. Море відштовхнуло мене, я більше не чула його поклик, вода опікала ноги льодяним холодом, хвилі виганяли мене з води, неначе я є саме зло.

Сльози гарячими доріжками побігли по щоках, змусивши мене винирнути в світ. Радість та щастя, що ще недавно були в мене на обличчі, змилися. Я плакала, а мені хотілося кричати в голос. Темрява моє прокляття тепер.

А сльози все котилися й котилися, відчай охоплював сильніше, а десь на самому краєчку свідомості я ловила лють й жагу помсти.

Відступавши я натрапила на когось. Теплі, сильні руки розвернули мене, крізь завісу сліз  побачила Богдана, що з сумом дивився на мене. Він знав, що так і буде, а зараз все розуміє. Хлопець розвинув руки пропонуючи обійми. Я не вагаючись впала йому на груди та вже не отримувала плач. Рясно окропивши його сльозами.

Я відчула легке коливання магії, а наступної миті ми вже опинилися в моїй кімнаті.

—Як так? — крізь плач запитала я.

— Стефа дала маленький портал, ми розмовляли, що таке може бути. Наслідки темряви, — пояснюючи відповів хлопець.

—До тебе Рох, я піду, — він відпустив мене, зоставивши стояти серед кімнати саму. Богдан відчинив двері, а на порозі вже вмостився кролик, його мордочка була наповнена жалем й співчуттям.

Я присіла й розвалу свого велетня, за секунди з гучним тупотом, він примчав до мене на руки. Я міцно обхопила його в обіймах і заховала обличчя в пухнастому хутрі. Перевертень безшумно закрив двері зникнувши за ними, не чутно було навіть його кроків.

Ми залишилися вдвох з фамільяром.

В саду в альтані відбувалася велика нарада, на яку мене вирішили не кликати, про зміст я дізнався потім і зовсім випадково. Але то буде потім, а зараз...