Іван Якович Франко - «Під Украйни єднаймось прапор!». Вибрані твори

рида

Одинокий розумний,[17]

Що коритися радив врагам,

Щоб не впасти до трумни.

Як же пустка смердить! Але ось

Мов по пітьмі світає…

З тих, що тлумом пішли, подивись,

Як же мало вертає!

Щось дрібненьке ворушиться там,

Коло мурів Салима:

Новий люд, новий бог, новий храм,

Нова сила незрима.

І росте воно, б’ється в біді

І чіпляється грунту,

Мов будяк той низький і ціпкий,

Все готовий до бунту.

Понад голови люду того

Йдуть всесвітнії бурі,

Панства, царства встають і падуть,

Мов фантоми понурі.

Він же в своїм куточку хова

Непохитне завзяття

І ненависть лиш має для всіх,

І незмінне прокляття.

Та ненависть, найтяжча з усіх,

„Задля іншого бога“

Бач, як кублиться біля того

Храмового порога!

Вона плодить ненависть. Ось глянь:

За тиранським велінням

Ідуть сили, щоб плем’я твоє

Ще раз вирвать з корінням.

Чуєш стук? Се залізна стопа

Тих страшних легіонів,

Що толочить юдейські поля,

Робить пустку з загонів.

Чуєш плюск? Се ворожі мечі

Кров юдейськую точать.

Чуєш крик? Се юдейських дівчат

Дикі коні волочать.

Онде мати голодная їсть

Тіло свойого плоду!

Онде тисячі мруть на хрестах —

Цвіт твойого народу.

Іще раз храм Єгови горить,

І сей раз уостаннє:

Бо що тая рука розвалить,

Те вже більше не встане.

І ще раз недобитки пливуть

У неволю, як ріки —

Та немає вже їм вітчини,

І не вернуть навіки.

І загасне Ізрайля звізда,

Щоб вже більше не сяти;

Лиш ненависть, що в храмі зросла,

Піде світом гуляти.

Сумніваєшся? Віри не ймеш?

О, ймеш віру, я знаю!

Се той рай, що жде плем’я твоє

У обіцянім краю!

Ти для нього трудився! Скажи,

Було за що трудиться?

Щоб наблизився він, може, ще

Схочеш палко молиться?»

І поник головою Мойсей.

«Горе моїй недолі!

Чи ж довіку не вирваться вже

Люду мому з неволі?»

І упав він лицем до землі:

«Одурив нас Єгова!»

І почувся тут демонський сміх,

Як луна його слова.

XІX

Гуркнув грім. Задрижали нараз

Гір найглибші основи;

І один за одним понеслись

Передтечі Єгови.

Піднялася до стропу небес

Чорна хмара стіною,

Мов Ніч-мати насупила вид

Ненавистю грізною.

І заморгала бистро у тьмі

Огняними очима,

Забурчала, як мати, що знай

На лиху доню грима.

Із тривогою слухав Мойсей

Пітьми й блискавок мови,

Ні, не чути ще серцю його

У них гласу Єгови.

І ревнув понад горами грім,

З жаху їжиться волос,

Завмира серце в груді… та ні,

Не Єгови се голос.

Поміж скелі завили вітри,

Їх сердитії нути

Кліщать душу, мов стогін, та в них

Ще Єгови не чути.

Ось із градом і дощ злопотів,

І заціпила стужа,

І в безсиллі свойому душа

Подається недужа.

Та ось стихло, лиш води дзюрчать,

Мов хтось хлипає з жалю,

З теплим леготом запах потяг

З теребінт і мигдалю.

І в тім леготі теплім була

Таємничая мова,

І відчув її серцем Мойсей:

Се говорить Єгова.

«Одурив вас Єгова? А ти ж

Був зо Мною на згоді?

І контракт підписав, і запив

Могорич при народі?

Бачив плани Мої і читав

В Моїй книзі судьбовій?

Бачив кінці і знаєш, що Я

Не устоявся в слові?

Маловіре, ще ти не почавсь

В материнській утробі,

А Я кождий твій віддих злічив,

Кождий волос на тобі.

Ще не йшов Авраам з землі Уp

На гарранські рівнини,

А Я знав всіх потомків його

До останньої днини.

Вбогий край ваш, вузький і тісний

І багатством не блиска?

А забув, що тісна і вузька

І найбільших колиска.

Прийде час, з неї виведу вас

На підбої та труди,

Так, як мати дитину в свій час

Відлучає від груди.

Тут на полі скупім і худім,

Наче терен на ріни,

Виростайте ціпкі і тверді

До великої зміни.

О, Я знаю ту вашу ціпку,

Ненаситную вдачу!

Ви б на жизній землі розповзлись

На подобу будячу.

Ви б і тілом, і духом своїм

Присмоктались до скиби,

І зловив би вас Маммон у сак,

Як товстючії риби.

Таж в Єгипті ви гнулись в ярмі,

Наїдавшися ласо…

Відригаться вам буде повік

Те єгипетське м’ясо.

І, зірвавшися з сеї землі

Та розбивши всі карби,

Ви розвієтесь світ здобувать,

Його соки і скарби.

Та зарік Я положу твердий

На всі ваші здобутки,

Мов гадюку на скарбі, дам вам

З них турботи і смутки.

Хто здобуде всі скарби землі

І над все їх полюбить,

Той і сам стане їхнім рабом,

Скарби духу загубить.

Своїх скарбів невольник і пан,

За ціну сліз і крови,

Щоб збільшити