Сергій Бобрицький - Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький

Посміхнувшись про себе, я продовжив стежити за минулим. Ось купол зведений. І я – бачу про нього все! Це виявилося дуже відоме заклинання під назвою Егіда Феміди. Майже у риму. Принаймні так переклали Очі. Чари дуже популярні, я б навіть сказав, стандартні для дивних сімей, захищають від магічного ж шпигунства. В інших культурах відомо під різними іменами, на зразок Рушника Мари у слов'ян, але суть та сама.

Також я бачив, що цей купол не зовсім стандартний. Підсилили його якось, проте як само – не зрозуміло. Одне Очі сказали ясно – проникнути за нього можна і навіть безпечно для здоров'я. Але як?.. Думав я не довго. Вирішив, що потрібно збільшити вплив. Я змусив Очі розкритися ще сильніше.

Після цього світ навколо став наче ще чіткішим і яскравішим. Я бачив кожну травинку на газоні будинку Псарас, а купол... він просто зник. Принаймні його я більше не бачив. Чим одразу й скористався.

Я оглянув увесь особняк, у якому була ціла армія прислуги, трохи охорони та все. Звичайний будинок багатіїв, на вигляд. Якщо не брати до уваги купи статуй, картин, гобеленів і скляних мозаїк, що зображували море, його живність і, звичайно ж, самого Посейдона.

Однак, було ще три місця, які викликали інтерес. Тому що вони були захищені окремо. Перше було на першому поверсі, ближче до центрального входу. Друге – у підвалі. А третє – найдальше коридором першого поверху. І ось туди лізти не було бажання взагалі. Мало того, що тамтешній купол не був прозорим, а виглядав монолітною брилою. Так ще за дверима в це місце відчувалося щось... Дуже небезпечне. З іще одним, власним захистом! Для мене це було вже занадто.

Зосередившись на одному з безпечних варіантів, я дізнався, що це – тренувальний зал. Але в іншому – купол стояв непорушною фіолетовою стіною. Попередній спосіб особливо не допоміг. А цікавість не слабшала.

– Думай, Вітю. Як обійти цей захист?.. – бурмотів я сам собі під ніс, нависаючи своєю «астральною проекцією» над омріяними дверима.

Звичайно, нічого більш логічного, ніж сісти і оглянути захист, що перегороджує мені шлях, я не придумав. Тому всю свою увагу зосередив на Егіді Феміди. Вивчав я цю штуку, за відчуттями, хвилин двадцять. Нічого. Одна суцільна плівка у трьох площинах. Причому, говорячи про заклинання, як про купол, я помилився. Літаючи в усіх напрямках, включаючи низ, переконався, що заклинання – це сфера. Тобто воно дійсно захищає від сторонніх очей суцільним, надійно сплетеним...

– Стоп! Плетеним? – Ідея заблищала десь зовсім поряд у свідомості. – Якщо це заклинання хтось сплів, значить, на якомусь із рівнів сприйняття воно однозначно має ґратоподібну структуру. А в ґратах прути, як відомо, чергуються з порожнечами. Ось тобі й вхід!

Задоволений власними висновками, я кинувся перевіряти теорію, що поки що віддає божевіллям.

– Так. Очі потенційно здатні бачити взагалі все. Правильно? Правильно, Вікторе Олександровичу! А якщо мені потрібно бачити структуру заклинання укрупнено? Поїхали!

І Очі, ніби реагуючи на саму фразу, ривком наблизили до мене частину фіолетового полотнища. Тож воно закрило мені весь огляд. Потім ще наблизило. І ще. І я це побачив.

Я був немов солдат-одинак, що штурмує неприступну фортецю. Фортеця мала стіни за сотню метрів заввишки. І я стояв просто під стіною. Відчуття величезності споруди пригнічувало. Тільки я не був солдатом, а переді мною – не кам'яна стіна. Просто я усвідомив себе перед величезним полотном, сплетеним із тисяч знаків невідомого мені алфавіту. Очі сказали, що це – Мала дивна мова. Мова символів, за допомогою яких маги будують дев'яносто п'ять відсотків своїх заклинань. Велика дивна мова – мова, якою будують заклинання Великі маги. Ще є Первинна Дивна Мова – нею оперують боги. Так, виявляється, боги теж мають магію. А не творять нічим не підкріплені дива. Але там, судячи з сухої викладки з якоїсь не особливо секретної книги, яку Очі використали, як джерело інформації для мене, є свої нюанси. Тому що Первинна Мова все-таки розрахована на користування створіннями, розумові, магічні та духовні здібності яких перевершують людські на порядки.

Так чи інакше, зараз я бачив перед собою символи Малої дивної мови, кожен з яких здавався мені розміром з дорослу людину. І справді, в деяких місцях символи, з'єднуючись між собою, залишали ще достатньо простору, щоб туди протиснув свою проекцію один підтягнутий менеджер з продажів.

[1] Назва клану походить від грецького Ψαράς – рибак.