Валентин Лукіч Чемеріс - Сини змієногої богині

Заявляючи з багатьох трибун про свій європейський вибір, ми не забуваємо наголосити, що географічно знаходимося в Європі, навіть у її центрі. Он і знак відповідний поставили поблизу Рахова на Закарпатті. Аби потішити власне самолюбство. А ось пуповину, яка з’єднує нас із стародавньою європейською цивілізацією, спокійно, без жодних докорів сумління дозволяємо перерізати всіляким пройдисвітам і вандалам.

Ольвія – одне з найдавніших міст України, засноване ще в VI ст. до н. е. Чи не тому це прадавнє місто, розкидане на схилах Дніпро-Бузького лиману, споконвіку вабить як археологів, так і скарбошукачів, чорних копачів, не кажучи вже просто про любителів старовини та різних старожитностей. Кажуть, що для того, аби «побувати» в легендарній Елладі, Стародавній Греції, відчути дух Гомера та «Одіссеї» не треба їхати в Грецію – досить відвідати Ольвію. Це її слава і її біда превелика. Із каміння прославленої ще Геродотом Ольвії, яка зазнала розорення ще в кінці ІІІ ст. до н. е., турки збудували Очаківську фортецю, а росіяни пізніше – навколишні міста й поселення. Вивчати Ольвію заходилися в XIX столітті (заодно й грабувати її), але справжні розкопки почалися лише у 1901 році і звідтоді, з перервами на війни, археологи невтомно досліджують руїни давньогрецького поліса, а «чорні» їхні «колеги» так само невтомно її грабують – і для тих, і для тих Ольвії ще вистачає. Поки що. Сюди постійно приїжджають професійні археологи та студенти-практиканти, різні любителі-копачі, добровольці й просто цікаві, аби провести там відпочинок з лопатою в руці, і – скарбошукачі, простіше злодії, варвари, вандали, яким, здається несть числа. Для одних це – відданість давньогрецькому місту, для інших можливість збагатитися. І ті, і ті стараються. Особливо другі.

Вже й своєрідна статистика підсумувалася: археологічні дослідження в Ольвії тривають лише два місяці на рік – у червні та серпні, а ось протягом решти десяти місяців городище масово грабується – як місцевими мешканцями села Парутине, так і заїжджими любителями поживитися, різними «чорними» слідопитами. А все тому, що Ольвія покинута на відчай, ніким – фінансові непереливки – не охороняється, бо хіба два сторожі на кілька квадратних кілометрів – то охорона?

Якщо в археологів немає коштів на придбання необхідної апаратури (в ольвійській експедиції знаходиться всього лише один дешевенький металошукач), то «джентльмени удачі», різного роду мародери мають у своєму розпорядженні японські скарбошукачі вартістю по кілька тисяч доларів кожний! Більше того, використовують навіть… екскаватори! І дорогоцінні знахідки Ольвії, потрапивши до липких рук варварів, пливуть на престижні закордонні аукціони та в приватні колекції – з найдавнішого і славного українського міста Ольвія. І спину цьому поки що немає. Ба навіть на ближніх обріях!

І що з того, що наша преса час од часу здіймає тривогу, публікуючи матеріали із заголовками на кшталт того, що Ольвія – поза законом? Грабіжників це не зупиняє, Ольвія й справді не користується захистом суворого закону – а чи є він взагалі в Україні?

Ольвія в перекладі з грецької означає «щаслива». Себто щасливе місто, так її назвали греки, вихідці вочевидь з Мілету, вірячи, що їхнє місто серед варварських племен і справді буде щасливим. Проіснувала колонія тисячу років і за цей час всього зазнавала: в мирний час зводила нові храми, торгувала з Грецією та Малою Азією, як наставало лихоліття – відбивала збройні напади кочівників, що іноді руйнували Щасливе місто, але воно знову і знову відроджувалося – аж до кінця ІV століття н. е., коли відродитися Ольвії вже не поталанило. У розкопках Ольвії, в тисячолітньому її нашаруванні яких тільки слідів не виявлено: грецькі, етруські, перські, римські і, безперечно, скіфські – в оточенні їхніх войовничих племен Ольвія знаходилась постійно. Тож намагалися з ними мирно співіснувати, віддаючи найбільшу перевагу торгу – ніщо так не об’єднує народи і не зміцнює мир, як добра, взаємовигідна торгівля. І це давало добрі наслідки, тому двадцятитисячній Ольвії вдавалося в злагоді жити з мільйонами скіфів, що кочували в навколишніх степах, у Північному Причорномор’ї, в межиріччі Танаїса – Борисфена – Істра. І що з того, що в місті не збереглося жодної вцілілої будівлі – тільки підвалини, фундаменти, залишки наземних стін, але стільки знайдено предметів побуту, культу, хатніх знарядь, різного начиння, часом і високої художньої якості. І навіть знайдено на розкопках один непограбований склеп (а втім, греки, на відміну від скіфів та інших народів, не клали в могили коштовності). Він був символічним, хтось із членів сімейства, можливо, і його глава, не повернувся з далекої мандрівки і сім’я спорудила в його пам’ять поховальний склеп загальною площею близько 20 кв. метрів.

А ще в Ольвії якось знайшли цілу і – запечатану! – амфору, у яких з материка в колонії перевозили сухе вино (сухе, бо інших греки не мали і не знали). Відомо, що греки розбавляли вино водою, а вже потім його споживали. Але й досі було загадкою: що залишиться із сухого вина, якщо його розбавити ще водою?! (І в той же час вони на своїх гулянках – так званих симпозіумах, – п’ючи нерозбавлене сухе вино, хмеліли – в чому секрет?) І ось відкрили ту запечатану амфору і виявили в ній порошок – то були сухі залишки… сухого вина. Коли частину цього порошка розчинили в пропорційному (щодо амфори) об’єму води, виявилось, що вино в амфорі було концентрованим приблизно у 2–2,5 рази. Таким чином греки убивали двох зайців: перше, концентроване вино краще зберігається, друге, значно зменшувався об’єм перевозок. І стало втямки, чому це у греків пити нерозбавлене вино вважалося ознакою дурного тону. І археологи випили за щасливу Ольвію тисячолітньої давності вино.

А втім, щастя не завжди усміхалося щасливій Ольвії, місту з такою мелодійною назвою. Зазнавала вона розквіту і руйнувань, з величезними труднощами витримала облогу тридцятитисячного