Генрік Сенкевич - Вогнем і мечем

критичну оцінку Кароля Шайнохи, представлену у праці «Dwа lata dziejуw naszych»). У романі Ярема змальований єдиним лідером з польського боку, який може протистояти Хмельницькому. Письменник його наділяє не тільки військовим талантом, а й рисами ідеального керівника, вимогливого до своїх солдатів і одночасно турботливого, котрий ділить із ними труднощі та негаразди, горе й радість.

Володийовський Єжи Міхал – Сенкевич знайшов прототип цього героя у тогочасних джерелах, зокрема у віршованому творі «Реляція про занепад Кам’янця…» Станіслава Маковецького, летичівського стольника. Історичний Володийовський народився близько 1620 року, у 1662 році одружився з вдовою після трьох її чоловіків Кристиною Єзьорковською. Отримав звання перемиського стольника. За дорученням Собєського Володийовський організував воєнний форпост у Хрептові, а згодом, після початку турецької війни, стає керівником загону, що дало підставу фортецю в Кам’янці-Подільському. Боровся сміливо, що дозволило кам’янецькому єпископові Ланцкоронському назвати його «нашим Гектором». Він був прибічником здачі Кам’янця і під час вибуху пороху, детонованого майором Хейкінгом, загинув випадково, оскільки після капітуляції збирався покинути фортечні мури. Це сталося 26 серпня 1672 року. Володийовський є героєм усього циклу Трилогії і вже у романі «Вогнем і мечем» відіграв ключову роль у пригодницькій сюжетній лінії.

Гладкий Матвій (? – 1652) – миргородський полковник. Брав участь у битвах під Корсунем і Пилявцями. Восени 1648 року керував козацькими загонами, що діяли в Білорусі та під Збаражем (1649). Учасник битви під Берестечком (1651). У період татарського полону Б. Хмельницького виконував обов’язки гетьмана. Навесні 1652 року протидіяв польсько-шляхетському війську на території Полтавського та Миргородського полків. Страчений за наказом Б. Хмельницького.

Гродзіцький Кшиштоф (пом. 1660) – губернатор кудацької фортеці, генерал коронної артилерії. У 1-му томі «Вогнем і мечем» зображений у кодацькому епізоді як «одноокий циклоп», котрий приймає у себе і проводить по фортеці Скшетуського, коли той затримується на ночівлю під час своєї подорожі на Січ. Увесь цей епізод ґрунтується на «Діаріуші» Богуслава Маскевича. Гродзіцький з’являється іще раз у Трилогії – у 3-му томі «Потопу», під час облоги Варшави, де керував підготовкою до облоги.

Єрлич Йоахім (1598 – після 1673) – український шляхтич, автор польськомовного твору «Літописець, або Хронічка різних справ і подій», що охоплює 1620–1673 роки. Добра поінформованість Єрлича щодо тогочасних подій на Київщині та Волині робить його працю цінним історичним джерелом – передусім у тій частині, де йдеться про Визвольну війну, яку він сприймав з ворожих позицій. Епізодична постать роману «Вогнем і мечем».

Заславський-Острозький Домінік Владислав (1618–1656) – володар острозького майорату, найбагатший польський магнат на Україні, сандомирський воєвода, а з 1649 року – краківський. У 1648 році під час найгучніших поразок польського війська був регіментарієм, за нездатність керувати військом прозваний «периною».

Зацвілиховський Міколай – український шляхтич, православний, у 1641–1646 рр. був козацьким комісаром, ротмістр козацької корогви, хорунжий, пов’язаний із коронним хорунжим Олександром Конєцпольським, у часи повстання Хмельницького був на боці поляків, зокрема під час оборони ними Збаража. Помер у 1659 або в 1660 році. У романі присутній у початковому чигиринському епізоді (зустріч зі Скшетуським після втечі Хмельницького на Січ і під час суперечки з Чаплинським). Пізніше – у війську Вишневецького і в оточеному Збаражі. Виступав представником тих українців, які стали на бік Речі Посполитої.

Іслам-Гірей ІІІ – син Селамета І, кримський хан від 1635 року. Був умілим, розумним і добре освіченим дипломатом і в той же час талановитим воєначальником. Помер у 1654 році. У романі «Вогнем і мечем» він діє під час облоги Збаража та у битві під Берестечком, насамперед як союзник Богдана Хмельницького. Хан справді брав активну участь у боротьбі з поляками. У похід із татарським військом ішли також усі найбільші достойники держави Гіреїв. А Зборівська угода означала de facto зраду татарами своїх союзників. Ведучи активну закордонну політику, Іслам-Гірей прагнув скористатися перемогами над польськими військами і посилити позицію ханату перед Туреччиною, а також установити союзи з Австрією та Швецією, спрямовані проти Росії. Ці плани, однак, не мали успіху і з поновленням військових дій на Україні, відновився також і союз із Хмельницьким. Проте наступний похід завершився не на користь татар. Під Берестечком загинув калга-султан Кирим-Гірей, смертельно було поранено Тугай-бея, а самому ханові було прострелено ногу. Незважаючи на те, що наступний похід приніс Польщі поразку у битві під Батогом, у 1653 році під Жванцем було укладено новий польсько-татарський союз. Після Переяславської угоди Іслам-Гірей не мав іншого виходу, окрім союзництва з Польщею перед лицем козацько-російської загрози. Результатом цього зближення, а також наслідком політики його наступника Мехмед-Гірея IV стала допомога Польщі у боротьбі зі шведами, про що Сенкевич писав у «Потопі».

Кисіль Адам (1600–1653) – брацлавський воєвода, прихильник мирного вирішення конфлікту на Україні. Він вів переговори із Хмельницьким, будучи єдиним православним сенатором. У «Вогнем і мечем» його спочатку з осудом згадують в оточенні Вишневецького, як опонента (чи навіть зрадника), а його кореспонденція з князем була введена до тексту в автентичному вигляді. У 2-му томі роману письменник зобразив його в широкому епізоді посольства комісарів Речі Посполитої до Переяслава (як джерельний матеріал тут було використано щоденник Войцєха М’ясковського). В ідейній концепції роману погляди Кисіля становлять антитезу до дій та поглядів князя Вишневецького, який виступає за необхідність придушення «бунту» силою. Однак його позиція була значно слабшою альтернативою і оцінюється наратором як неефективна.

Конєцпольський Олександр (1620–1659) – син Станіслава, великого коронного гетьмана, і Кристини з Любомирських. Молодість провів, здобуваючи ґрунтовну освіту на батьківщині та за кордоном. Побував в Італії, в Болоньї, Падуї, Голландії, Бельгії, Німеччині. Служив у цісарському війську в Німеччині, де отримав титул князя Святої Римської імперії. Після смерті батька успадкував значний маєток. Із Яремою Вишневецьким мав відому суперечку за Гадяч, згадану в першому томі «Вогнем і мечем». Протектор Чаплинського. Наказав ув’язнити Хмельницького, відібрав у нього права на Суботів, і за його згодою було здійснено смертельне побиття Богданового сина – Остапа. Після Корсунської поразки коронних військ його було обрано регіментарієм, разом із Міколаєм Остророгом і Домініком Острозьким-Заславським. Через свій юний вік – тоді йому було тільки 28 років – отримав прізвисько «дитина». Брав участь у битвах під Старокостянтиновом, а під Пилявцями на короткий час потрапив у полон. Виконував також функції коронного хорунжого, а в 1649 році знову став регіментарієм разом з Анджеєм Фірлеєм і Станіславом Ланцкоронським. Перебував в оточеному Збаражі. У романі є епізодичним персонажем.

Кривоніс Максим (? – 1648) – черкаський полковник, один із найвизначніших керівників Визвольної війни у