Джордж Мартін - Гра престолів

молодший, але залюбки бавився в цю гру. Дівчата раз у раз обмінювалися ним — то всерйоз, то жартома. Спогад був таким яскравим, що Кетлін на мить відчула Пітирові вологі пальці в себе на плечі та м’ятний аромат подиху. В богопралісі завжди росла м’ята, і Пітир полюбляв її жувати. Він був зухвалим хлопчиськом і незрідка влипав у халепу. «Він хотів мені язика в рота запхати»,— зізналася Кетлін сестрі, коли вони вже опинилися на самоті. «І мені теж,— прошепотіла Лайса засоромлено й задихано.— Мені сподобалося»...

Повільно звівшись на ноги, Роб уклав меч у піхви, й Кетлін зненацька піймала себе на думці: цікаво, а син бодай колись цілував у богопралісі дівчину? Напевно ж цілував. Кетлін бачила, як дивилася на нього вологими очима Джейн Пул, і дехто зі служниць — навіть дорослих, вісімнадцятирічних... син у бою вбивав ворога своїм мечем, тож не може бути, щоб він ніколи не цілувався. В очах Кетлін стояли сльози. Вона сердито витерла їх.

— Мамо,— мовив Роб, побачивши її.— Треба скликати раду. Маємо дещо вирішити.

— Дідусь хотів тебе побачити,— озвалася вона.— Робе, він дуже хворий.

— Сер Едмур переказав мені. Вибач, мамо... мені шкода і лорда Гостера, і тебе. Але спершу слід провести раду. Є новини з півдня. Ренлі Баратеон претендує на братову корону.

— Ренлі? — вражено перепитала вона.— Я була певна, що саме лорд Станіс...

— Ми всі теж були певні, міледі,— сказав Галбарт Гловер.

Військова рада зібралась у великій залі за чотирма довгими двоногими столами, розташованими буквою «п». Лорд Гостер через хворобу не зміг прийти — він спав на балконі, йому снилося сонце на ріках його юності. На престолі Таллі сидів Едмур, поруч з ним — сер Бринден, а праворуч і ліворуч уздовж столів розташувалися батькові прапороносці. Звістка про перемогу під Річкорином долетіла і до змушених покинути свої домівки лордів Тризуба, тож вони почали повертатися. Прийшов на раду Карил Ване, тепер уже лорд, адже його батько загинув під Золотим Зубом. З ним був сер Марк Пайпер, а ще вони привели Дарі, сина сера Реймуна, хлопчину не старшого за Роба. З руїн Стоунгеджу прибув лорд Джонос Бракен, сердитий і нестриманий, і сів якнайдалі — наскільки це було можливо за таким столом — від Тайтоса Блеквуда.

Навпроти престолу розташувалися північні лорди, тож Кетлін з Робом опинилися лицем до Едмура. Північан було менше. По ліву руч од Роба сів Великий Джон, далі Теон Грейджой; Галбарт Гловер і леді Мормонт влаштувалися праворуч од Кейтлін. Лорд Рикард Карстарк — схудлий, з запалими від горя очима — сідав за стіл, мов у тумані; довга борода його була немита й нечесана. У Лопотючому лісі він лишив двох мертвих синів, а про третього, найстаршого, який повів Карстаркових списників проти Тайвіна Ланістера на Зеленому Зубці, досі не було нічого чути.

Суперечки тривали до пізньої ночі. Усі лорди мали право сказати своє слово, і вони казали... і кричали, і лаялися, і доводили, і умовляли, і глузували, і торгувалися, і грюкали пивними кухлями по столу, і залякували, і йшли геть, і верталися — похмурі чи з усмішкою на вустах. Кетлін сиділа і слухала.

Руз Болтон біля гатки перешикував пошарпані залишки другого війська. Сер Гелман Толгарт і Волдер Фрей і далі утримують Близнючок. Армія лорда Тайвіна перетнула Тризуб і прямує у Гаренхол. У королівстві тепер двоє королів. Двоє королів і жодної згоди.

Чимало лордів-прапороносців хотіли просто зараз рушати на Гаренхол, стати до бою з лордом Тайвіном і покінчити з владою Ланістерів раз і назавжди. Юний і запальний Марк Пайпер наполягав, що натомість слід ударити на захід, на Кичеру Кастерлі. Інші радили виявити терплячість. Річкорин перерізає джерела постачання Ланістерів, зауважив Джейсон Малістер, тож слід тягнути час, не даючи лорду Тайвіну підтягнути новобранців і провізію, а самим зміцнювати захист і дати відпочити стомленим військам. Та лорд Блеквуд на це не погоджувався. Мовляв, слід закінчити те, що почали в Лопотючому лісі. Виступити на Гаренхол, дорогою прихопивши з собою і військо Руза Болтона. Коли щось пропонував Блеквуд, як завжди, на це не приставав Бракен: лорд Джонос Бракен аж устав із-за столу, доводячи, що треба присягнути на вірність королю Ренлі й вирушити на південь, аби приєднатися до його війська.

— Ренлі не король,— сказав Роб. Це вперше за цілий вечір син заговорив. Як і батько, він умів слухати.

— Але ж ви не збираєтеся лишатися вірним Джофрі,— мовив Галбарт Гловер.— Він стратив вашого батька.

— З цього випливає, що він зловмисник,— відгукнувся Роб.— Але не випливає, що Ренлі король. Джофрі все-таки старший законний син Роберта, тож трон за законами держави належить йому по праву. Якщо ж він помре, а я збираюся про це потурбуватися, в нього лишиться молодший брат. Томен — наступний спадкоємець після Джофрі.

— Томен — такий самий Ланістер,— відтяв Марк Пайпер.

— Ваша правда,— стурбовано озвався Роб.— Та навіть якщо жоден з них не буде королем, як ним може стати лорд Ренлі? Він Робертів наймолодший брат. Бран не може стати лордом Вічнозиму поперед мене, а Ренлі не може стати королем поперед лорда Станіса.

— Лорд Станіс має більше підстав претендувати на трон,— погодилася леді Мормонт.

— Ренлі коронували,— сказав Марк Пайпер.— Його претензії підтримують Небосад і Штормокрай, а зовсім скоро підтримають і дорняни. Якщо Вічнозим і Річкорин долучать і свої сили, за нього буде п’ять із сімох великих домів. Шість, якщо Арини теж нарешті прокинуться! Шість проти Кичери! Мілорди, за рік у нас на палях красуватимуться всі їхні голови — і королеви, і малолітнього короля, і лорда Тайвіна, і Куця, і Царевбивці, і сера Кевана — всіх! Ось що ми отримаємо, приєднавшись до короля Ренлі. А що може запропонувати нам лорд Станіс, щоб ми від усього цього відмовилися?

— Право,— уперто мовив Роб. Кетлін аж злякалася, наскільки він, вимовляючи ці слова, був схожий на свого батька.

— То ти хочеш, аби ми присягнули Станісу? — запитав Едмур.

— Не знаю,— мовив Роб.— Я молився, щоб боги підказали мені, як учинити, але вони не відповіли. Ланістери стратити мого батька як зрадника, а всі ми знаємо, що це брехня, та якщо Джофрі законний король, а ми воюватимемо проти нього, ми самі станемо зрадниками.

— Мій лорд-батько порадив би діяти обережно,— сказав немолодий сер Стеврон з хитрою, як у ласки, посмішкою всіх