Валентин Лукіч Чемеріс - Феномен Фенікса

— Так, хочу. Як ми, люди, знаходимося на найвищому щаблі розвитку живих організмів, але тільки в масштабах Землі, так вони… Розумієш, ВОНИ знаходяться на найвищому щаблі розвитку розумних істот, але в масштабах Всесвіту, віддалених від нас можливо й мільярдами світлових років. От вони й виявляють де нас нуль уваги. В цьому їхня перевага і страшна, незбагненна нам сила.

— І це твориться на нашому Місяці?

— Це тільки так здасться, що Місяць наш. До речі, здається лише нам. А що їм здається… Нам сіє невідомо, відомо лише — і це таємниця з наш Місяць — їхня база. Очевидно, вони його освоїли ще тоді, коли на землі панували динозаври, якими, зрозуміло, не цікавилися. І коли ми, хомо сапієнс, з’явилися на землі, вони й на нас не звернули уваги. Ми ж такі тварини. Як і решта тваринною світу. Яка, мовляв, різниця, динозаври чи ссавці?

— Але ж ми володіємо розумом.

— Наш розум в порівнянні з їхнім… Ні немає чого порівнювати. А ось коли ми з’явилися зі своїми кораблями на Місяці, на їхньому Місяці, вони сприйняли нас так, як ми сприйняли…

— Мурашок у себе на ранчо?

— Так, але як ми вигнали мурашок із свого ранчо, так вони вигнали нас Місяця. Давши нам зрозуміти, що нам на Місяць — зась! Ми це збагнули і все зваживши, змушені були підкоритися, і більше на Місяць не літаємо. Аби бува не встряти з ними в конфлікт, що безперечно матиме сумні наслідки для Землі.

Довго мовчав, тручи пальцем скроню — молоточок у ній все стукотів і стукотів, наче намагався щось йому передати.

— Та і як не підкоритися, як ми, біологічні істоти, слабенькі, до речі, а вони — мисляча енергія. Всемогутня, незбагненна і невідома нам. Мисляча енергія Всесвіту, Очевидно, надзвичайно руйнівна. Та енергія, якій навіть підкоряються зорі. Час і простір. До всього ж їхня цивілізація випереджає нашу на мільйоноліття… Одне слово, купівля нового для тебе плаття з нагоди прибуття корабля позаземної цивілізації, відміняється…

— Жаль, — зітхнула вона, — що ми для них такі мізерні. Зайшовши без нашого дозволу до нашого дому, вони нас ще й ігнорують.

— Можливо, це й добре, що нічого не знаємо про рівень їхньої моралі, гуманізму, розуміння добра і зла. Не знаємо, чи й взагалі вони у них є. Як зокрема й добро. Зло, — але з нашої точки зору, — у них може бути. У їх розумінні… Між іншим, термін гуманізм трактується з латини, як людяний. Або — ставлення до людини, — а вони, між іншим, не люди, — ставлення як до найвищої цінності. Захист права особистості на свободу, всебічний розвиток, щастя і прояв своїх здібностей… А раптом їм, даруй, все це до фені? Наш гуманізм. Власне, гуманізм у нашому розумінні, У них видно свій гуманізм, від якого нам не поздоровиться.

— І яке ви прийняли рішення? З приводу посадки чужого корабля на Місяці — якщо тільки він там справді здійснив посадку?

— Засекретити на 50 років. Тим більше, ВОНИ самі розсекречуватися не бажають. Длубаються на Місяці, то хай собі й длубаються. А звідки вони прилетіли і чого — це їхні клопіт. Та и не перший це візит позаземних цивілізацій до нашого нічного світила, і, гадаю, не останній. Майже всі астронавти, як і літали в космосі і побували на Місяці, зустрічалися з тим явищем, яке ми трактуємо як НЛО.

— Чому ж вони про це жодного разу не заявили у пресі?

— А тому… Тут ще багато чого неясного, не певного, не стовідсотково вірного. А визнання, того, що у Всесвіті є цивілізація жахливо могутніша за нашу і що вона господарює на Місяці… Ні, краще людство передчасно не лякати, інакше це може кардинально змінити хід історії, міжнародної науки, політики, тощо. А ми, зіткнувшись з такою цивілізацією і справді можемо опинитися в ролі мурах на ранчо. Та, врешті-решт, — удавано обурився він, — ти покажеш мені як користуватися телескопом? Хочу подивитися на Місяць. А раптом побачу там їх, гостей із Всесвіту? Братів наших по розуму. Якщо тільки вони, — зітхнув, сідаючи до окуляра телескопа, — виявляться нашими братами…

Дорога Подруго!

Нарешті! Випий на всяк випадок валер’янки! Звершилося! Збулася моя дівоча мрія. Привітай мене, свою ще вчора затуркану подружку, безнадійну домашню рабиню, що з попелу не вилазила. Бо хто я вчора — ще вчора — була? Якась безнадійна Попелюшка — нерідна дочка, яка виконує чорну роботу і не користується ніякими правами члена сім’ї. Ніхто! Ніхто! Одне слово, бідна, бідна Попелюшка! Яку експлуатують всі, кому не лінь. Безправна двонога істота, роботяща, слухняна й покірна, але й тільки. Без будь-яких перспектив і надій на краще!

А сьогодні я — візьми себе в руки, не падай на рівному, — сьогодні я — Принцеса! Уявляєш, ПРИ-Н-Ц-ЕСА-А!!! З усіма, як кажуть, наслідками, що звідси випливають.

Ось які віражі часом робить життя. Чи — доля. Головонька обертом іде. Але я тримаюся.