Джеймс С. А. Корі - Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі

цьому суть.

— Це тактичне питання, — підхопив Алекс.

— Невже? — запитав Голден.

— Авжеж, — відповіла Наомі. — Уяви, що вона не несе загрози

ні собі, ні оточуючим. З нею на борту, навіть у якості банального

транс порту до безпечної гавані, ми наражаємося на небезпеку

одразу трьох різних юрисдикцій, і наша ситуація вже й без того

досить- таки… «ефемерна». Мабуть, краще її назвати саме так.

Кларісса потягнулася рукою вгору, схопилася пальцями за

сорочку Анни й потягнула за неї, немов дитина маму.

— Усе гаразд, — прохрипіла вона. — Я розумію. Все гаразд.

— Скільки? — запитала Анна і потім додала, наразившись на

їхні порожні погляди: — Якщо на кону ризик проти повернення

назад, то скільки вам потрібно, щоб його переважити?

— Більше, ніж ви маєте, — відказав Голден, але в його

тональності ніби звучали нотки вибачення. Йому не хотілося

розчаровувати Анну, але й виконувати її прохання — також. Як

не крути, програшна ситуація.

— А якщо я викуплю «Росинанта»? — запропонувала Анна.

— Він не на продаж, — відрізав Голден.

— Не у вас. Я в курсі про ваші юридичні проблеми. Що, як

я викуп лю «Росинанта» в марсіян? І з чистим сумлінням

перепишу його на вас?

— Ви хочете купити військовий корабель? — здивувався

Алекс. — Церкви так роблять?

— Звичайно, — промовив Голден. — Якщо так, тоді я її вивезу

для вас.

Анна підняла палець і дістала планшет із кишені. Кларісса

помітила, що в неї тремтіли руки. Вона тицьнула в екран, і за

кілька секунд із коробочки пролунав знайомий голос:

— Анні, — чулася Тіллі Фейґан, — де ти? Я тут розпиваю

коктейлі з пів десятком дуже важливих людей. Страх яких

нудних людей. І найменше, що ти могла би зробити, це прийти

й відволікти їхню увагу трошки на себе.

— Тіллі, — промовила Анна, — пам’ятаєш, ти мені винна одну

велетенську послугу? Так от, я вже знаю, чого хочу.

— Слухаю тебе уважно, — відповіла Тіллі.

— Хочу, щоб ти викупила «Росинанта» в марсіян і передала

його у володіння капітану Голдену.

Тіллі мовчала. Кларісса практично бачила, як піднімаються її

здивовані брови.

— Це єдиний спосіб, у який ми зможемо потурбуватись про

Кларіссу.

Тіллі видихнула, і цей звук міг означати як зітхання, так і сміх.

— Так нема питань, чорт забирай. Скажу Роберту, щоб

зайнявся. Він усе організує. Це йому коштуватиме менше, ніж

мої відступні при розлученні. Що-небудь іще, моя люба? Може, змінити для тебе орбіту Землі, поки в мене видалася така

нагода?

— Ні, — відказала Анна. — Цього з головою вдосталь.

— Чорт забирай, ти права. Піднімайся бігом сюди. Тут усі аж

мліють, так хочуть з тобою зустрітися особисто, а от

я тішитимусь, коли вони вишикуються до тебе в чергу.

— Уже біжу, — відповіла Анна. Вона поклала планшет назад

у кишеню і взяла Кларіссу за руку. У неї були теплі пальці. —

Ну?

Голден сполотнів. Він перевів погляд із Кларісси на Анну

й шумно видихнув.

— Гм, — прокашлявся він. — Хух. Окей. Схоже, ми додому

тепер не одразу. Класно, правда ж?

Кларісса простягнула руку, подивувавшись її вазі. Вони всі не

одразу зрозуміли, що вона робить. А потім Голден — вона аж

пнулася зі шкури, щоби принизити й убити його — узяв її руку.

— Радий познайомитися, — промовив чоловік.

* * *

На щиколотку їй почепили електронний медичний браслет із

сильним заспокійливим, яке можна було впорснути за

найменшою командою будь-кого із членів екіпажу, або ж якщо

пристрій виявить секрецію її штучних залоз, або якщо вона

надумає

покинути

командну

палубу.

Три

кілограми

формованого пластику чіплялися за її ногу, наче наріст із

мушель за дно корабля. Перехід відбувся на поминальній

службі. Капітанка Мічіо Па, все ще з бинтами на побитому

обличчі, виголосила запальну промову