Гомер - Іліада. Одіссея

йому тіло зомліло».

Так між собою вони провадили стиха розмову.

До Пенелопи тоді почав Еврімах говорити:

245] «Мудра Ікарія донько, славетна умом Пенелопо!

Глянуть на тебе ахеї, ясійського Аргоса діти,

То женихів іще більше у нашому домі від ранку

Учти справлятиме тут, - над всіма-бо жінками найвища

Вродою й постаттю ти, особливо ж - розумом світлим».

!5° Відповідаючи, мовить йому Пенелопа розумна:

«Всю мою вроду й красу, Еврімаху, мій зовнішній вигляд

Вічні богове забрали від дня, коли збройні аргеї

На Іліон попливли й Одіссей, чоловік мій, із ними.

От якби він повернувся й життя моє взяв би в опіку,

!55] Краще жилося б мені, і значніша була б моя слава.

В смутку тепер я - якесь божество мені горя наслало.

Як покидав чоловік мій кохану свою батьківщину,

Взяв за зап'ястя мою він правицю і так мені мовив:

«Не сподіваюсь, дружино, щоб всі із-під Трої ахеї

У наголінниках мідних вернулися цілі и здорові.

Кажуть, що люди троянські - народ бойовий, войовничий,

Битися вміють списами і стріли із лука пускати,

На колісницях проворні їздці, а це найбистріше

Бою вирішує хід в обопільнім змаганні великім.

265] Отже, не знаю, чи бог нам повернення дасть, чи загину

Десь я під Троєю. Ти ж тут сама уже всім потурбуйся.

Тож пам'ятай і про батька, й про матінку в їхньому домі

Так, як тепер, навіть більше, коли мене тут вже не буде.

А як побачиш, що в сина борідка почне виростати,

270] Можеш лишити мій дім, іди заміж за кого захочеш».

Так говорив він тоді, і тепер от збувається все це.

От вже й ненависна ніч настає, коли шлюб отой має

Статись проклятій мені, бо Зевс мене щастя позбавив.

Ще в мене біль є, що тисне на серце і душу тривожить:

275] У женихів не такі-бо звичаї віддавна бували.

Хто за дружину для себе дочку із заможного роду

Взяти бажав, той мусив із іншими ще позмагатись:

Кожен биків приганяв, баранів і овець найжирніших,

Рідним відданий на учту й дарунки приносив коштовні,

280] А не маєтки чужі задарма отак проїдали».

Мовила це, і незламний зрадів Одіссей богосвітлий,

Як подарунки вона в них виманює, як їх словами

Лагідно влещує, зовсім не те замишляючи в серці.

Відповідаючи, мовив тоді Антіной, син Евпейта:

285] «Мудра Ікарія донько, славетна умом Пенелопо!

Хто із ахеїв які не приніс би тобі подарунки,

Ти їх приймай, - не слід-бо хорошого дару цуратись.

Ми не вернемось до справ і до інших не підем відданок,

Поки не вийдеш сама за кращого ти із ахеїв».

290] Так говорив Антіной, і всім це було до вподоби.

Кожен окличника по дорогії послав подарунки.

Плащ принесли Антіноєві гарний, барвисто-узорний,

Кроєм широкий, дванадцять уздовж його пряжок ясніло,

З золота кутих, - при кожній гаплик був, красиво загнутий.

2« Від Еврімаха також принесли пречудове намисто,

З золота чистого й зерен янтарних, що сяють, як сонце.

Еврідамантові слуги, мов сплетену з тутових ягід,

З темних трійчастих перлин принесли йому пару сережок.

Володареві ж Пісандру, Поліктора сину, - коштовний

зоо Уклад нашийний, оздобу його принесли найдорожчу.

Інші ахеї ще й інші дари принесли пречудові.

В верхні покої пішла після того в жінках богосвітла,

Вслід їй обидві служниці несли дорогі подарунки.

Бавитись танцями знов почали всі і співом, що млостю

305] Сповнював їх, і так вечорової ждали години.

Поки вони забавлялись, то й вечір насунувся темний.

Три жаровні великі тоді встановили в господі,

Щоб освітлить її; скалок сухеньких наклали навколо

З висхлого дерева, свіжо наколотих гострою міддю,

310] Смольних лучин додали; розпалювать стали по черзі

Кілька служниць Одіссея, в біді витривалого. З словом

Паросток Зевса звернувся до них, Одіссей велемудрий:

«От що, служниці давно вже відсутнього тут Одіссея!

В верхні кімнати ідіть, де поважна сидить володарка,

Пряжу свою біля неї прядіть та її розважайте,

Сидячи там у покоях, чи вовну чесати беріться.

Сам замість вас тут вогонь для всіх я підтримувать буду.

Навіть якби до зорі злотошатної там ви лишались,

Втома мене не здолає, занадто-бо я витривалий».

Іак говорив він, вони ж засміялися и перезирнулись.

Лайкою відповіла йому червоновида Меланта.

Долій був батько її, виховання ж дала Пенелопа,

Пестила, наче дитину свою, убрання дарувала.

Та Пенелопою зовсім, проте, не журилась Меланта,

325] Із Еврімахом-бо знатися краще воліла й кохатись.

Лаять вона почала Одіссея і так докоряти:

«З глузду останнього зовсім ти з'їхав, приблудо нещасний!

Чом ти не хочеш піти ночувати де-небудь до кузні

Чи до заїзду, а тут розмовляєш занадто зухвало,

330] Між цих численних мужів, анітрохи не маючи страху

В серці? Чи це так вино помутило твій розум, чи завжди

В тебе такий він, що ти без кінця нісенітниці мелеш?

Чи вже й себе ти не тямиш, що Іра здолав, волоцюгу?

А чи не встане хтось інший небавом, за Іра сильніший?

335] Так тобі в щоки обидві долонями дужими дасть він,

Що полетиш ти за двері, увесь об'юшений кров'ю!»

Глянув на неї спідлоба й сказав Одіссей велемудрий:

«Зараз же, суко, піду і про все Телемахові мовлю,

Що говорила ти, й він розірве тебе вмить на шматочки!»

340] Страху великого цими словами нагнав на жінок він.

Швидко побігли вони по покоях, і з остраху кожній

Гнулись коліна, - боялись, що справдить свою він погрозу.

Він же підтримував світло в жаровнях, палаючих ясно,

І поглядав на присутніх, а сам в глибині свого серця

345] Вже обмірковував те, що здійснитися мало небавом.

А женихам гордовитим Афіна тим часом не дуже

Отримання в їхні знущання вкладала, - хотіла, щоб більше

Смутку і болю у серці відчув Одіссей, син Лаертів.

Перший тоді