Валентин Лукіч Чемеріс - Феномен Фенікса

звабним тілом, вона переступила через халат (лінь було нахилятися, аби підібрати його), щось замуркотівши кішечкою шмигнула під ковдру і почала миттєво провалюватися в солодкий сон. Правда, перед внутрішнім зором, як тільки-но вона заплющила очі, ще якийсь час золотим казковим сяйвом світився красень місяченько, що його вона, використовуючи безхмарну ніч, майже до третьої години розглядала в телескоп своєї домашньої обсерваторії у Білій вежі ранчо — було в неї таке хобі.

До дзвінка помічника президента з питань національної безпеки, залишалися лічені хвилини.

— Минула нічка варта того, аби бути записаною на скрижалях — чи де там? — історії, — дещо хвастаючи, казатиме він, як уже все вляжеться. — Що й буде, сподіваюсь, зроблено. Але колись, як знімуть гриф секретності. А сьогодні це державна таємниця.

— Навіть для мене? — подивувалась вона.

— Навіть для тебе, — розвів він руками. — Сім’я й держава у нас мають бути на різних полюсах. Хоча гаразд, порушимо суворі інструкції. Запитуй.

— Як все почалося?

— Історія з пришельцями? Якби я знав коли…

— … виникла їхня база на Місяці, якщо вона там виникла?

— Це вже друге запитання, на яке ми теж поки що не маємо відповіді. — Помовчавши, додав: — І не швидко будемо її мати. Як не знаємо де саме, в якому районі нашого нічного світила їхня база. А вона там точно є. Наші астронавти під час відвідання Місяця навіть візуально бачили їхній корабель… А щодо вчорашнього випадку, то все, як ти знаєш, почалося з екстраординарного дзвінка мого помічника з питань національної безпеки, А втім, ти спала в мене під боком, як він подзвонив. Принаймні, встигла лягти до кого дзвінка.

— І все одно, — вередливо скривила вона пишні губки, — розкажи як все відбулося. Раптом я колись писатиму мемуари «Мій чоловік — президент», згодиться…

… Коли помічник президента з питань національної безпеки після термінового дзвінка до нього начальника штабу об’єднаних штабів, вмить від почутого проснувшись, схопив трубку, тремтячими руками набрав номер спочивальні президента (він знав, що той — найголовніший нічний апарат стоїть у президента біля подушки в узголів’ї і по ньому дзвонити мали право лише кілька осіб і то — в най-найкритичніших ситуаціях, що не терпіли зволікань до ранку, була третя година ночі.

Власне, вже початок четвертої і помічник знав, що Глава держави ліг пізно, але все одне після почутого від начальника штабу об’єднаних штабів не зґвалтувати президента не міг, тож кваплячись, набрав номер, будучи певним: його дзвінок вже належить історії.

Президенту снився лагідний сон, у якому він бачив себе то підлітком, то вже юнаком… Після таких снів у нього потім весь день був гарний настрій і він замріяно казатиме своїм помічникам: «Цієї ночі я впадав у щасливе дитинство… Господи, невже я колись був дитиною?..»

Помічник знав, що коли президент був хлопчиком (та й пізніше, як вже навчатиметься в коледжі, потім в університеті і вже коли служитиме у військово-повітряних силах), він над усе захоплювався фантастикою і перечитав, здається, все, що на той час з’являлося друком в цьому жанрі. Особливо любив твори про пришельців, іншопланетян та їхні, — бодай і на папері, бодай і в художніх творах, — контакти з землянами. Чи землян з ними, («Машина часу» Уелса, звісно, займала почесне місце в тім списку), і навіть сам тоді пробував писати на улюблену тему — про зустрічі землян з представниками позаземного розуму. (Він твердо вірив — принаймні, тоді, — що позаземні брати по розуму у Всесвіті неодмінно є).

— Джек, — сонно пробурмотів у трубку президент, — ти хоч знаєш, що ти натворив своїм недоречним дзвінком?.. Так, так, вирвав мене із солодких обіймів Морфея, — він завади вдавався до лірики, коли був незадоволений чимось. — А який сон мені снився! Ніби я маленький, маленький хлопчик, яким, уяви, колись був.

— Сер, — посмів його перебити помічник з питань національної безпеки (тому й посмів, що займав такий пост, а справа стосувалася якраз питань його компетенції й посади, себто національної безпеки країни), — за даними Служби контролю за космосом, до орбіти планети Земля…

— Я поки що, слава Богу, відповідаю не за всю планету, а конкретно лише за ввірену мені державу. Та гаразд. Що там наближається до орбіти планети Земля?

Помічник випалив одним духом, як з кручі кинувся в холодну воду.

— Об’єкт позаземної цивілізації, сер!..

Президент позіхнув, але швидше всього це була захисна реакція, чи нервовий струс.

— Корабель позаземної цивілізації? Чи мені вчулося? Якщо мені це не сниться і твій дзвінок, Джек, теж не з розряду снів, виходить ми, люди планети Земля не одинокі у Всесвіті, якщо до нас летить корабель іншої, позаземної цивілізації?

— Виходить, сер. Саме так, сер. Я це й хотів вам доповісти, сер.

— І ми першими матимемо — чи вже маємо? — шанс зустрічати представників позаземної цивілізації?

— Виходить, сер, саме так, сер, Я це й хотів…

— Стривай, Джек. Дай мені спершу отямитись… Я так пізно ліг, а тут ти