Ляна Аракелян - Руда магія і повна торба пригод, Ляна Аракелян

Миш повернувся з маленькою, як дві фаланги пальця, пляшечкою і простягнув мені.

– Пий одним духом, – порадив він.

Я шумно видихнула і ковтнула настоянку. Горло немов обсипало щедрою жменею червоного перцю. З очей тут же викотилися сльози. Міш уже простягав мені склянку води, але Альг зупинив його.

– Дихай! – наказав він. – Зроби глибокий вдих.

Я вдихнула і видихнула. Заходилася кашлем. Кхибра погладила мене по спині.

– Ще раз вдихни!

Я знову вдихнула і закашлялася, але дивним чином усе минуло. Раптово.

– Що це було? – витираючи сльози рукавом кофти, запитала я.

– Сопільник. Його ще називають ступорник. Особливий склад трав, який виводить зі стану шоку. Безалкогольний.

– Але перцевий, – усміхнулася я.

– Ні, – похитав головою Міш. – Просто трави пекучі.

– До речі, ростуть якраз на кладовищах, – зіронізував Альг.

Я згадала упиря. Шок минув, як і лихоманка.

– Дякую, добрий хлопчина! Я мало в лапи кровопивцю не потрапила, а ти зубоскалиш.

– Вибач, – трохи розгубився Альгін. – То де ти його бачила?

– Не знаю. Я не туди звернула з головної дороги. Там ліхтарі горять свічкові – один на чверть версти.

– Нетрі, – потер перенісся Богріс. – Може ти запам'ятала, який він? Як виглядав? Чи від страху не розгледіла?

– Очі жовті, я спочатку подумала, що жовтяницею мається.

Герман і Альг ледве стримали посмішки, а Кхибра співчутливо взяла мене за руку.

– Ще ікла.

– У всіх упирів ікла, – сказав Гера.

– У цього вони криві. Я ще подумала, що дивна річ, кровопивця, а зуби криві, як і в деяких людей.

Хлопці перезирнулися.

– Магістру Коррі потрібно сказати, – Альгін піднявся з лавки.

– Я надішлю магоптаха, і нехай пану Юрві повідомлять, – Гера витягнув із кишені маленького зеленого птаха. – Не можна зволікати. Зурмс прокинувся.

– Або хтось розбудив, – пробурмотів Богріс. – А це ще гірше.

– Дівчата, звідси нікуди не виходити. Я зрозуміло кажу?

– Так, – відповіла за нас двох Кхибра.

– Ідіть, хлопці, у своїх справах, не хвилюйтеся.  Ми тут поки що про своє, кулінарне, поговоримо, – заспокоїв їх Міш.

– Усе буде добре, – підтакував Миш. – Над академією стоїть потужний захисний купол, боятися нічого.

– Дуже на це сподіваюся, – Альг схопив шматок буженини з сиром.

Миш миттєво зорієнтувався і спорудив хлопцям бутерброди. Ті подякували й вийшли.

– А хто такий Зурмс? – поцікавилася Кхибра.

– Упир, як ти вже здогадалася, – сказав Міш. – Його приспали, наклавши на склеп купу заклять. Мабуть, хтось зірвав захист.

– Навіщо? – здивувалася я. – І чому його приспали, а не вбили?

– Чому не вбили – не скажу, бо не знаю подробиць. Я кухар, а не маг, мені некроманти не звітують. А сьогодні, якщо ви звернули увагу – у королівському палаці бал. Комусь потрібно зіпсувати сьогоднішній вечір. Може розраховували на те, що упир на когось нападе, – відповів Миш. – Приїхали гості з інших країн. Аж тут раптом упир вулицями блукає. І якщо він вкусить когось зі знаті, буде грандіозний міжнародний скандал. Може, він комусь вигідний, хтозна.

Я задумалася. Напевно, я найнеправильніша дівчина: не пліткую, інтриг не плету, хлопцям за панібрата. Не непритомнію, побачивши мишу чи таргана. І не розумію тих дівок, яким конче треба з ранку до ночі чесати язиками. От і зараз хотілося обміркувати все, до того ж наодинці. Але нас запросили на вечерю, тому роздуми відкладаються. І їстоньки хочеться.

– Ніжку чи грудку? – турботливо запитав Міш у Кхибри.

– Ніжку, – Кхибра вже тримала в руках тарілку.

– А мені грудку. – Хлопці пішли з бутербродами, отже, можна зі спокійною совістю вечеряти.

Ми розпочали смакувати гусаком. Це було казково! Я не помилилася! Хрустка скоринка і ніжне соковите м'ясо танули в роті. Ніхто навіть не намагався порушити тишу, всі насолоджувалися їжею. Хрусткий смачнючий салат, печені яблучка, гусак, вершковий сир з соковитою бужениною… Пресвітлі боги, як же це смачно! Я ледь язика не проковтнула! А морс який смачний! З брусниці! Де вони її тільки взяли? Хоча, яка різниця, коли все так казково!

Коли я зрозуміла, що все, їсти більше не можу, от-от лусну, то відсунулася трохи від столу. Миш розчулено дивився на нас із Кхиброю та усміхався.

– До чого ж я люблю дівчат, які з апетитом їдять! Не колупають виделкою, мов бояться, що наберуть зайвих фунтів або страва отруєна, а просто і з насолодою їдять.

Ми з тролицею перезирнулися і посміхнулися.

– Ви маринували гусака? – краще не про зайву вагу, а про кулінарію.

– Щойно ви пішли, так і замаринували.