Аліна Скінтей - Алхімія, Аліна Скінтей

— Але шанс є? — Шеллі зраділа крихітній надії.

— Невеликий, але є. В будь-якому випадку ти, юна відьма завжди можеш обірвати його життя й позбавитися надокучливого залицяльника, — зареготав голосно Велір.

— Не смішно, — різко відповіла Катрайн.

— Зовсім, — додав Аріан.

— Тоді якщо твоє серце вже зайняте, — підсумовував Велір. — Розпочнемо із найпростішого. Гаряче цілюще джерело, а потім будемо відштовхуватися від отриманого.

— Отриманого, це що означає?

Катрайн нервувала, вона ніколи не чула щоб розривали зв’язувальні чари, точніше  вона ніколи особливо й не читала про них, щоб стверджувати хоча б щось. Перебування в гільдії «хвоста блакитної Русалки», було ніяково, і це був той рідкісний момент, коли ночівля в темному лісі здавалася їй набагато приємнішою.

— Гаряче цілюще джерело – це підземне джерело в якому занурене коріння різних трав. Купаючись в ньому, можна зняти порчу, прокльон, вилікувати навіть тяжкі хвороби, — пояснив Аріан.

— Нам потрібно буде просто скупатися? — уточнила юна відьма.

— Не просто, — зітхнув Велір, потираючи чоло. — Провести дванадцять годин у цьому джерелі.

— Це ж легко! — зраділа Катрайн.

— Без одягу, — уточнив Даар, спохмурніло.

— І жодних дотиків, — наголосив Велір. — Вона має знати, що ваші наміри чисті, тоді вона зможе змити накладені чари.

Катрайн нічого не сказала, впершись ліктями в коліна, вона затулила долонями обличчя, тяжко зітхнувши. Зняття зв’язувальних чар нагадували особливий вид тортур, які на додачу не давали стовідсоткової гарантії.

— Коли розпочинаємо? — здавлено вона запитала, все ще тримаючи закрите обличчя.

— На голодний шлунок вам точно не висидіти в джерелі. Тому спочатку їжа потім голе купання, — реготнув Велір. — Якщо дама бажає, то вона може причепуритися в кімнаті.

— Бажає, — глухо вимовила Шеллі.

— Кімната в кінці коридору вільна, можете нею скористатися.

— Дякую.

Катрайн підвелася й з опущеними плечима пішла до вказаного місця залишаючи чоловіків на самоті. Тільки як двері зачинилися, Велір звернувся до Аріана.

— Як ти вскочив в цю халепу?

— Це справді дурна випадковість, — він відкинувся на спинку стільця, втупивши погляд в стелю й тяжко зітхаючи. — Я маю її безпечно супроводити до її нареченого. Вона полізла до мого рюкзака і ось в що це вилилося.

— Її наречений не зрадіє відьмаку-залицяльнику, якщо ти звісно взагалі її зможеш до нього супроводити. Наскільки все сильно?

— До хрускоту кісток.

— Вона ж всього не знає? — запитав Велір.

— Не знає.

— І казати ти їй нічого не збираєшся, якщо обрав цей шлях для зняття чар?

— Не певен, що вона зрадіє, якщо я їй скажу, що відкривши мені своє серце й переспав зі мною, є більша ймовірність зняти чари аніж купання голяка в джерелі понад дванадцять годин, — нервовий сміх вирвався з його горла.

— Наявність нареченого все ускладнює, — додав Велір. — Твоїй витримці позаздрить будь-хто. Якщо звісно вона не у твоєму смаку,  то майже немає причин для хвилювання. 

— Не в моєму, — відповідь була непевною.