Жоржі Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

вечорами по Бельмонте в оточенні гімназистів, а поет Сосіженес Коста присвячував їй сонети. Яка ганьба для всього міста!

Навіть зарозумілий вікарій під час проповіді своїм пронизливим голосом обвинуватив Шимбо у його гріховній поведінці. Він назвав цих принадних дівиць «приблудними столичними повіями», «бісовими блудницями»… Бідні дівчата! З цією проповіддю священик звернувся до натовпу парафіян під час недільної меси, обвинувативши Шимбо в тому, що він перетворює тихий Бельмонте на Содом і Гоморру, руйнує теплі домашні вогнища, розбиває сім’ї і що бідолашному містечку дуже не пощастило мати за очільника такого розпусника, «Нерона в кальсонах». Маючи чудове почуття гумору, Шимбо лише посміявся з уїдливісті падре. Дівчата розплакалися, Рита де Шимбо закликала до помсти, а адміністративний секретар Міґел Турко, екзальтований сирієць, знаний підлабузник, палко відданий Ґімараєнсам, запропонував поквитатися з вікарієм, пославши двох горлорізів відлупцювати його і заодно навчити хороших манер.

Шимбо витер Риті сльози, подякував сирійцю за відданість і, заплативши двом найманим убивцям, які втекли з Ільєуса, відпустив їх. На перший погляд, Шимбо тільки здавався безтурботним та легковажним, насправді ж він був обережний, спритний стратег із неабиякою політичною далекоглядністю. Він добре уявляв собі, як відреагував би старий сенатор, якби він, Шимбо, оголосив війну Церкві і побив священика, бажаючи помститися за трьох блудниць. До того ж у падре були особисті причини ненавидіти його. Назвавши Шимбо «Нероном у кальсонах» він натякав на ту ніч, коли шанований глава муніципалітету в самих трусах утікав через усе місто після того, як вікарій упіймав його на гарячому в обіймах наївної Марикоти, старанної наймички, покірної овечки вікарія, яка служила йому не лише в кухні але й у спальні.

Тому Шимбо нічого більше не залишалося, крім як зібрати своє невелике майно, взяти з собою ображених гостей і попід руку з Ритою де Шимбо попливти на найближчому пароплаві в Баїю, відмовившись від високої посади, гонорарів, почестей і відрахувань від підпільного грального бізнесу. Бельмонте осиротів, втративши вмілого адміністративного керівника і столичних красунь. Після себе Шимбо залишив відремонтовану пристань, добудовану школу і підправлений цвинтарний паркан, а дівиці залишилися приємним спогадом, який іще довго тривожив спокійний сон Бельмонте.

У Баїї Шимбо отримав прибуткове місце службовця в управлінні юстиції, де ніхто за ним більше не стежив і не контролював кожен його крок. Він знову занурився в нічне життя міста і його походеньки вирували в «Табарисі» (де знову зійшла на трон Рита де Шимбо), в «Трьох Герцогах», у будинку розпусти Карли та Гелени Бейжа-Флор. Батько-сенатор час до часу відривав його від бурхливих пригод і виконання скромних обов’язків секретаря з реєстрації шлюбів, щоб використовувати в своїх політичних маневрах, що гарантували б йому становище в суспільстві та всілякі вигоди, отримати які було мрією багатьох, тільки не Шимбо, все, про що він мріяв, — це вільне безтурботне життя людини, яка живе як сама собі знає.

Причиною поваги Шимбо до Гульвіси були навіть не їхні далекі й, до слова, вельми сумнівні родинні зв’язки, а радше любов до рулетки і кабаре. Почувши якось, як хтось обізвав був Гульвісу злидарем і захребетником, він одразу ж улаштував його в префектуру на посаду інспектора садів, мовляв, «кожен Ґімараєнс повинен мати свою нішу в суспільстві».

— Серед Ґімараєнсів ніколи не було захребетників…

У цьому і полягала вся чарівність протиріч Шимбо, такий зовсім не керований жодними конвенціями та протоколами з одного боку, а з іншого — він був людиною з глибокими родинними почуттями і ревно дбав про цілісність могутнього клану Ґімараєнсів.

Якось, ідучи в управління поліції, на вулиці Сан-Педро, Шимбо зустрів Гульвісу і Мірандау. Стомлений життям Шимбо був одягнений, наче людина, яка прямує з похорону чи весілля: накрохмалений комірець, метелик, камізелька, ціпок із золотою ручкою. Вбраний у темний вечірній костюм того спекотного лютневого дня, Шимбо понад усе на світі мріяв про ковток добре охолодженого пива.

— Нас порятує хіба полярна буря… — мовив Гульвіса, обіймаючи свого родича-покровителя.

Шимбо проклинав долю, не добираючи слів: «Мало того блядського життя, то ще й робота повне лайно… теж мені… пердолитися за губернатором на всі церемонії, на всі ці смердючі, гнилі збіговиська…» А бачили цю його форму португальського командора? Сьогодні ввечері, з огляду на свої повноваження, він мусить супроводжувати губернатора на медичний факультет коледжу, куди його запросили на урочисте відкриття національного конгресу акушерів. І щоб його дідько вхопив… на курвину маму йому всі оті промови, тези, аргументи чи дискусії про пологи, викидні та аборти! Проголосивши це, Шимбо залпом вижлуктав гальбу пива, надіючись утамувати спрагу та злість на батька з його одвічною манією використовувати його для своїх політичних маніпуляцій…

До того ж — хіба не халепа! — конгрес відкривається саме в той вечір, коли майор Пержентино Тиририка з Ріо-Вермельйо, про якого вони напевно ж чули, влаштовує свято. Колись Шимбо зробив майору послугу, звільнивши на його прохання одного розбишаку, і ось тепер майор будь-що хоче йому віддячити. Кажуть, бали у Тиририка справді приголомшливі: там ніколи нічого не бракує, ані їжі, ані розваг, ані, тим паче, випивки. І його, Шимбо, чекають там як почесного гостя, тільки уявіть!

— Натомість я мушу слухати медичні балачки про пологи… Батько не оминає жодної нагоди втулити мені якесь вигідне дільце…

І чому сенатор не дасть йому спокою, якщо перед цим старим сатрапом сам губернатор тремтить? Загорілись очі в Гульвіси, всміхнувся Мірандау, Шимбо щойно відчинив перед ними двері слави дому майора Пержентино.

8

ТОГО ВЕЧОРА ПЕРЕД ДОМОМ МАЙОРА ЦІ ДВОЄ БИЛИСЬ ОБ ЗАКЛАД ІЗ РЕШТОЮ ТАКИХ ЖЕ НЕРОБ, що вони потраплять на бал і їх зустрічатимуть як найбажаніших гостей. Вони й справді проникли туди і їх зустріли як почесних гостей, адже Гульвіса відрекомендувався майорові та доні Аврорі як племінник помічника інспектора, заявивши, що той не зміг приїхати; Мірандау ж, за його словами, був особистим секретарем Шимбо.

— Мій дядько, доктор Айртон Ґімараєнс, був змушений супроводжувати губернатора на конгрес акушерів. Та позаяк він у жодному разі не хотів знехтувати вашим запрошенням, то попросив мене і свого секретаря доктора Мірандау замінити його. Дозвольте відрекомендуватися — доктор Валдоміро Ґімараєнс…

Майор відповів, що зворушений таким люб’язним вчинком інспектора, який висловив свої вибачення через племінника, йому дуже шкода, що той не зможе особисто приїхати на бал, оскільки майор планував підняти тост за його здоров’я, й запевнив, що вони з дружиною раді бачити в своєму домі друзів інспектора. Він уже простягнув було Гульвісі руку, як Мірандау, натхненний ввічливістю господаря, вирішив піти ще далі:

— Даруйте, майоре, що втручаюся, та, правду кажучи, сьогодні представляти помічника інспектора високої честі удостоєний я, доктор