Семюель Беккет - Уот

не здавалися, були своєрідним свідченням того, що Арсен якось на нього зважає, і Уот буде йому за це дуже вдячний. Але вдячність його була б ще більшою, якби Арсен виявив своє ставлення трохи раніше, перш ніж Уот втратив віру у своє людське походження. Ерскін співав, а точніше, вимовляв речитативом завжди одну й ту саму пісню. Ось вона:

?

Хто знає, може, якби Уот звернувся до Ерскіна, то й Ерскін у відповідь щось сказав би. Але Уот на таке ніколи не зважувався.

Спочатку Уот надзвичайно пильно стежив за всім, що відбувалося довкола нього. Жоден звук, що лунав десь поблизу, не проминав повз його вуха недослідженим, він вбирав своїми розплющеними очиськами все, що тут чи аж там відбувалося, ішло туди чи сюди, зупинялося чи рушало геть, все, що спалахувало чи гасло, зростало чи меншало, і крім того, він у багатьох випадках міг осягнути природу поміченого об’єкта і навіть безпосередню причину того, що з ним відбувається. Таку ж пильну увагу Уот приділяв і тисячам запахів, які життя залишало за собою. І ніколи не розлучався з переносною плювальницею.

Постійне напруження, в якому перебували всі Уотові здібності та органи чуттів, сильно його виснажувало. Та й результати, як не крути, а були нікчемними. Але попервах він просто не мав вибору.

Перше, що Уот збагнув за допомогою своїх здібностей і органів, було те, що інколи містер Нот вставав пізно, а лягав рано, інколи вставав дуже пізно, а лягав дуже рано, а інколи взагалі не вставав і не лягав, бо хто ж здатен лягти, якщо він не встає? І тут Уота найбільше цікавило те, що чим раніше містер Нот вставав, тим пізніше він лягав, і чим пізніше він вставав, тим раніше він лягав. Але години, коли містер Нот вставав і коли він лягав спати, ніяк між собою не були пов’язані і ніяк не узгоджувались, і якщо й існувала якась відповідність, то Уот хоч як прагнув, але так її і не розчовпав. А досить тривалий час його посідала одна думка і він казав: ось переді мною той, хто, з одного боку, не квапиться щось міняти у своєму розпорядку, а з іншого, аж згоряє від нетерпіння. Бо в понеділок, вівторок і п’ятницю він підвівся об одинадцятій, а ліг о дев'ятій, у середу і в суботу — підвівся о дев’ятій, а ліг о восьмій, у неділю ж він не підводився і не лягав взагалі. Аж поки Уот не допетрав, що спить містер Нот чи не спить — йому від того, як не крути, однаково. Бо коли містер Нот вставав, то він не те щоб підводився і переходив зі сну у неспання, та й влягаючись, він не те щоб залишав неспання і поринав у сон, ні, він підводився з і влягався у, підводився у і влягався зі стану, котрий не був ні сном, ні неспанням. Бо день і ніч не міняти положення — на таке навіть містер Нот не був здатний.

Приготування їжі для містера Нота не завдавало великого клопоту. Суботніми вечорами пеклася, варилася, смажилася повна кухня наїдків, щоб містер Нот міг якось протривати весь наступний тиждень, їжа була досить різноманітна, зокрема, різні супи, риба, яйця, дичина, птиця, м’ясо, сир, фрукти різних назв і сортів, хліб, звичайно, й масло, і звичні напої, такі як, взяти хоча б абсент, мінеральна вода, чай, кава, молоко, пиво, світле і портер, віскі, бренді, вино і просто вода. Їжа його також містила безліч вкрай необхідних для здоров’я речовин — інсулін, скажімо, екстракт наперстянки, хлориста ртуть, йод, настійка опію, просто ртуть, вугілля, залізо, ромашка, глистогінні засоби, і, звичайно, сіль, гірчиця, перець, цукор і, певна річ, трошки саліцилової кислоти, щоб вгамувати пігментацію.

Всі ці речі й речовини разом із безліччю інших, перелічити які немає ніякої змоги, мішалися докупи у спеціальній славнозвісній макітрі, варилися, пряжилися чотири години і доводилися до стану однорідної бовтанки або ж маси, в якій усе, що лиш є поживно-корисного для їжі, питва і здоров’я, було безнадійно злито-змішано і трансформовано у єдиний надблагодатний продукт харчування, котрий не був ні їжею, ні питвом, ні ліками, а чимось новим і єдино надблагодатним, бо й дитяча чайна ложечка цього продукту блискавично збуджувала апетит і відбивала його, водночас наганяла і гамувала спрагу, стимулювала усі вкрай необхідні життєві функції, присипляла їх і вельми приємно била в голову.

Уотове завдання полягало в тому, щоб чітко, точно і ретельно важити та підраховувати усі складові частини страви, мити, чистити й дрібно сікти приправи, уникаючи втрат, висипати все у макітру, довго розмішувати, аж до повного уподібнення всіх інгредієнтів, ставити на вогонь, не спускати очей ні з вогню, ні з макітри, коли страва буде готова, знімати її з печі і ставити у захолодок, де б вона охолоджувалася. Ця робота, тонка, делікатна, хоча і примітивно груба, забирала геть всі Уотові сили, як розумові, так і фізичні, а за темної днини бувало й таке, що коли він, голий до пояса, мішав вариво і обривав руки, соваючи важелезні пічні засуви, то з нього рясно крапали сльози, сльози від розумового виснаження, з обличчя та й у макітру і з грудей з-під пахв, цілі намиста, цівочки рідини, як вияв напруження, сипалися, струменіли у горщик. Праця ця виявилася й суворим моральним випробуванням для Уота, який мав загострене почуття відповідальності. Бо він знав і був певен, так, наче хтось йому про це казав, що рецепт цієї страви ні на грам не змінився, відколи ще у сиву давнину його встановили і записали, а вибір харчів, їхні кількість і пропорції визначили тоді ж і з дивовижною точністю, щоб містер Нот, чотирнадцять разів добре попоївши, потім сім разів тривко пообідавши і сім разів як слід повечерявши, одержав максимальну насолоду і не зашкодив при цьому своєму здоров’ю.

Цю страву подавали містерові Ноту цілий рік холодною, у чаші, рівно опівдні й о сьомій вечора.

Точніше, Уот подавав цю страву до столу у вщерть наповненій чаші у зазначений час і залишав її на столі, і виходив, через годину він повертався і забирав чашу, хоч скільки б там їжі лишалося. Все, що лишалося, Уот висипав собаці. Якщо чаша була порожня, Уот її мив і готував до наступного разу.

Отже, Уот ніколи не бачив, як їсть містер Нот. Бо ні на обіди, ні на вечері вчасно містер Нот не приходив