Іван Петрович Крип'якевич - Галицько-Волинське князівство, Іван Петрович Крип'якевич

Галич, закликаючи галичан: «Жителі міста, доки хочете терпіти владу іноземних князів?» Вони відгукнулися: «Це наш володар, богом даний» і привітали князя. Літописець розповідає, що назустріч Данилові вийшли навіть ворожі йому єпископ Артемій і дворський Григорій: «вийшли з сльозами в очах і зблідлим обличчям, облизуючи свої губи, що втратили владу і під примусом говорили: княже Даниле, прийми місто». Данило увійшов у Галич, в соборній церкві сів на престолі свого батька, а на воротах города поставив свій прапор [Іпат.. с. 517–518.].

Боротьба за Галицьке князівство проходила в час, коли хан Батий почав великий похід на Русь. Галичани зустрілися із загарбниками вже під час першої навали кочівників 1223 р. Боротьбу проти них організував Мстислав Мстиславич, який тоді князював у Галичі, на прохання половецького хана Котяна, свого тестя. У поході брали участь галицькі і волинські полки, а також «галицькі вигонці», степові добичники, під керівництвом Юрія Домамирича і Держикрая Володиславича. У бою над Калкою Данило був поранений [Лавр., с. 477–483, також пор. с. 423–425; Іпат., с. 495–497.].

1237 р. кочівники–завойовники ударили насамперед на Рязанську і Суздальську землі, 1238 р. здобули Переяслав і Чернігів. Данило вирішив дати відсіч ворогові і наприкінці 1239 р. залишив у Києві свою дружину, яку очолював тисяцький Дмитро. Батий здобув Київ у грудні 1240 р.[145] [Іпат., с. 521, 523.].

З Києва Батий 1241 р. продовжував похід на захід. Літопис згадує лише деякі міста, розорені загарбниками: Колодяжен на Случі, Кам’янець та Ізяславль на Горині, Володимир, Галич та ін., «яким немає ліку». Але деякі укріплені міста він не зміг перемогти, в тому числі Крем’янець, Данилів, Холм[146] [Іпат., с. 523, 558.]. За свідченням літопису тисяцький Дмитро, співчуваючи знищеній країні, порадив Батию не затримуватися в Галичині: «Не повинен ти довго спинятися в цій землі, пора тобі іти на Угорщину. Якщо задержишся — ця земля міцна, зберуться на тебе і не пустять тебе у твою землю» [Іпат., с. 523.]. Батий пішов далі на захід, на Польщу і Угорщину.

Данило не зміг організувати відсічі ординцям. Коли Батий увійшов у Галичину, він перебував на Угорщині, на переговорах з Белою IV, і вже не зміг перебитися до Галича через полчища загарбників та мусив повертатися окружним шляхом, через Польщу.

Батиєва навала внесла нове безладдя у Галичину, яку Данило тільки що почав впорядковувати. Великі бояри знову підвели голову. Літопис дає яскраву картину цих подій: «Галицькі бояри називали собі Данила князем, а самі держали всю землю, та увійшовши у Бакоту без княжого наказу, зайняли все Пониззя. Григорій же Васильович задумував захопити собі всю горішню Перемишльську країну. І то був заколот великий і грабіж від них». Доброслав роздав галицькі землі чернігівським боярам, а Коломию з солеварнями передав залежним від себе боярам «із племені смердів». Коли ж присланий Данилом стольник Яків докоряв йому, що не виконує княжих наказів, Доброслав лише розсміявся: «Що ж я можу сказати». Заколот підняли також перемишльський єпископ та «словутний співець Митуса, який раніше через гордовитість не хотів служити князеві Данилу», та інші бояри [Іпат., с. 525, 527–528.].

Але Данилові вдалося підкорити бунтівливих бояр. Він використав свари Доброслава і Григорія Васильовича, закликав їх на суд у Галич, де обох верховодів ув’язнив. Висланий до Бакоти печатник Курило провів слідство про грабежі і заспокоїв землю, а дворський Андрій з військом вирушив у Перемишль і приборкав ворожі виступи єпископської партії [Іпат., с. 525–528.].

Ця боротьба проходила в 1241–1242 рр. Частина не прихильних Данилові бояр утекла з Галичини і далі вела свої інтриги. Бояри зв’язалися з сином Михайла чернігівського, Ростиславом, і висунули його як претендента на Галицьке князівство. Ростиславу вдалося захопити Галич, і угорський король дав йому допомогу. Після вступної боротьби[147] Ростислав 1245 р. з великим угорським військом і польською допомогою вирушив під Ярослав і розпочав облогу міста. Данило і Василько вийшли захищати місто. Над Сяном, під Ярославом, 17 серпня 1245 р. відбувся бій, де війська Данила здобули вирішальну перемогу. Угорський воєвода Філя поліг у бою. У полон потрапив тогочасний лідер бояр Володислав — його вбито, як «лихого заколотника землі»[148] [Іпат., с. 531–535.].

Битва під Ярославом вирішила боротьбу за Галичину, яка тривала сорок років. Боярська опозиція була остаточно знищена. Данило став повним володарем Галицько–Волинського князівства.

Після навали кочівників Данило присвячував багато уваги відбудові країни[149]. Він укріплював головні міста, в тому числі Володимир, близько 1236 р. побудував столицю Забужжя, Холм, та ряд укріплених замків. Передбачаючи, що орди завойовників знов виступлять проти його князівства, прагнув якнайкраще підготовити його до боротьби (див. розділ про військо). Новозасновані укріплення притягали до себе багато населення [Іпат., с. 558.]. Одночасно Данило організував нові військові сили.

Данило вважав необхідним укріпити західний кордон Галицько–Волинського князівства. Довгий час йшла боротьба за Дорогичин над Бугом. Ця область здавна належала до Берестейської землі [Іпат., с. 222, 223, 531.], але пізніше, за невідомих обставин, захопив її мазовецький князь Конрад і 1237 р. передав німецьким рицарям (так званим добжинським). 1238 р. Данило вирядився з військом на Дорогичин, здобув місто і взяв у полон магістра рицарів Бруна. Літопис записав слова Данила: «Не личить держати нашу батьківщину крижевникам, темпличам, яких звуть соломоничами»[150] [Іпат., с. 524.]. Під час навали орд Батия Дорогичин знову потрапив під вплив німецьких рицарів, жителі його вороже поставилися до Данила і не пустили до міста. Князь обурено заявив: «Це був город наш і батьків наших, а ви не дозволили увійти до нього». Пізніше Данило здобув Дорогичин приступом («копієм»), покарав бунтівливих міщан, відбудував місто і поставив тут «прекрасну» церкву Богородиці [Іпат., с. 524.].

Боротьба за Дорогичин стала одним з епізодів боротьби руських князів проти німецької агресії на слов’янські землі. Є здогад, що Данило діяв у порозумінні з новгородським князем Олександром Невським, який 1242 р. розгромив німецьких рицарів на Чудському озері[151].

В той же час Данило зайняв Люблін. 1243 р. він двічі облягав це місто[152]. За свідченням польських літописів, в поході 1244 р. Данило здобув замок у Любліні і підкорив собі Люблінську землю[153].

Широка і успішна діяльність Данила привернула увагу ординського центру на Волзі. Правителі орди вважали небезпечним для себе дальше зростання Галицько–Волинського князівства, яке вороже ставилося до їх агресії (про виступи Данила проти «татарських людей» йдеться нижче), і вирішили підкорити Данила своїй владі. Один із підлеглих Батиєві ханів, Могучій, прислав Данилові наказ: «Дай Галич».

Завойовники вимагали поки