Леся Українка - Драматичні поеми, Леся Українка

style="">Чи, може, то тобі якраз до мислі,

що буде на позорищі стояти

твоя подоба в домі переможця?

 

Неріса

Яке позорище? Хто переможець?

Чим винен Меценат, що дід його

чи, може, прадід з еллінами бився?

Тепер же Меценат не забирає

ніяких наших скарбів силоміць,

але купує, ще й за добру ціну.

 

Антей

Тим злотом, що стягається до Риму

з подоланих, таки ж і з нас самих.

 

Неріса

Не сам же Меценат його стягає.

Та й ти як спадок одібрав по батьку,

то не питав, хто й як його надбав.

 

Антей

Я знав, що то було придбання чесне.

 

Неріса

Так, певне, думає і Меценат

про статки батьківські. Він повертає

чималу частку нам назад в Елладу,

а ти за те найбільше ворогуєш.

По-твоєму, то добре, щоб у нас

по закутках марніли твори хисту,

щоб з голоду митці снагу втрачали,

щоб мармур цвіль посіла, струни - ржа,

щоб елліни на варварів звелися,

аби римлянам чим не послужити?

 

Антей

Доволі вже їм служать. Я не буду.

 

Неріса

Ніхто й не вимагав від тебе служби.

Чи Меценат завдав тобі зневагу,

в гостину через друга запросивши?

 

Антей

В гостину? Ти се думаєш навсправжки,

що Меценат співця до себе кличе

на оргію для дружньої балачки,

а не для співу на розривку гостям?

 

Неріса

А що ж, якби ти й заспівав там трошки?

Твої пісні вже й так були в тім домі.

 

Антей

Та з того я не винен.

 

Неріса

Ні, ти «винен»,

ти дав ученикам пісні списати

і, значить, сам їх випустив у світ.

А що римлянин оцінив їх краще,

ніж земляки, то се вже річ звичайна,

винуй у тім, як хочеш, Мецената.

Тепер в Елладі той лиш має славу,

кого похвалить Рим. Корінф оцінить

свого співця тоді, коли втеряє.

Якби ти в Рим дістався з Меценатом

і там здобув заслужений тріумф,-

бо Рим же вміє талани вінчати! -

а потім повернувся до Корінфа,

то рідні лаври, наче ряст весною,

прослалися б тобі попід ногами.

 

Антей

Топтати рідних лаврів я не хочу.

Тріумфи в Римі - то для мене ганьба.

 

Неріса

Чого ж ти ждеш?

 

Антей

Признання в ріднім краї

без помочі ласкавих переможців.

 

Неріса

Коли ж те буде? Як життя скінчиться?

Посмертна слава - то звичайний дар

таким співцям, як ти. А поки живі,

ніхто не чує їх, ніхто не бачить,

немов вони поховані в могилі.

Поринувши глибоко в думи й мрії,

такі співці не рухаються з місця,

а понад ними пролітає буйно

барвиста вакханалія життя

і кидає тому і лаври, й квіти,

хто вміє їх ловити на льоту.

Такому ж от, як ти, хіба лишиться

зів’яле листя та вінці нагробні.

Чи думаєш ти Рим перемогти

могильною незрушністю такою?

Тобою бувши, я б його сліпила

всім блиском генія свого й Еллади,

на всіх би сценах я запанувала,

всі форуми і портики посіла,

моє імення заглушило б гомін

імення цезаря! Оце була б

справдешня перемога!

 

Антей

Всі б казали:

«Яких співців скуповує ваш Рим!

Зовсім уже пішла в старці Еллада!»

(Бере в руки Евфрозінин лавровий вінець.)

Дивись, Нерісо, сей вінець єдиний

здобув я за життя, та він дорожчий

від всіх твоїх розхвалених тріумфів.

Коли такі вінці нагробні будуть,

так що ж, нехай скоріше прийде смерть!

(Надіває на голову вінець з гордим спокійним усміхом.)

 

Неріса

Антею, слухай! Я не можу більше

сього терпіти. Так затхнутись можна

в могильному повітрі сеї хати.

Ти або я повинні вийти в світ.

Я так тебе кохаю, що пристану

на те, щоб славою твоєю жити,

але зовсім без слави жить не можу -

я еллінка!

 

Антей

І хочеш добувати

в римлян ту славу?

 

Неріса

У римлян чи в інших -

однаково. Мені потрібна слава,

як хліб, вода й повітря. Коли ти

мені того постачити не можеш,

без чого я не проживу, то мушу

сама собі здобути, а вмирати

не хочу я, бо я ще молода.

 

Антей

Та чим же ти здобудеш тую славу?

 

Неріса

Тим, чим і ти здобув би - власним хистом.

 

Антей

Ти все-таки піти на сцену хочеш?

(Після паузи.)

Ну що ж, Нерісо, я скажу по правді,-

коли тебе не марна примха кличе,

а муза Терпсіхора, я не смію

з богинею змагатись. Може, справді

ти можеш відродити для Корінфа

святую таємницю Діоніса.

 

Неріса

О ні, не для Корінфа! Ти не думай!

Мене корінфські оплески не ваблять.

Либонь, жива Неріса переважить

камінну Терпсіхору в Мецената,

як протанцює перед ним сьогодні

танець Танагри!

 

Антей

Ти, либонь, маячиш?

 

Неріса

Ні, я ще не в гарячці.

 

Антей

Ти ж не можеш

на оргію піти!

 

Неріса

Чому не можу?

Римлянки ходять скрізь - чому ж би й нам

не перейняти в їх того звичаю?

Прийду й скажу: «Мій чоловік недужий,

але, щоб не зневажить Мецената,

прислав мене, свою жону, в гостину…»

 

Антей

Ні, ти не підеш!

 

Неріса

Ти мене замкнеш?

Тоді вже я напевне буду знати,