Ернст-Теодор-Амадей Гофман - Малюк Цахес, на прізвисько Цинобер, Ернст-Теодор-Амадей Гофман

сюртук, що лежить на мені як улитий, і через кілька хвилин дивись - рукави підскакують аж до плечей, а поли, як хвіст, тягнуться за мною ліктів на шість. Я в розпачі замовив собі оцю кофту з довгими, як світ, рукавами, наче в блазня. Ну, думав, збіжаться рукави, розтягнуться поли, і все буде як слід. Та за кілька хвилин і з нею сталося те самісіньке, що і з сюртуками! Вся майстерність, усі зусилля найдосконаліших кравців не могли нічого вдіяти з проклятими чарами! Що з мене глузують, сміються, куди б я тільки не пішов, тобі, мабуть, зрозуміло. Та скоро моя мимовільна впертість - бо я раз у раз з'являвся у цих проклятих сюртуках - призвела до іншого. То ще найменше лихо, що жінки лаяли мене за безмежну бундючність і брак смаку: мовляв, я, проти всіх звичаїв, пишаюся голими руками, виставляю їх напоказ, вважаючи, мабуть, їх дуже гарними. А ось богослови - ті оголосили мене сектантом, тільки сперечалися, до якої секти я належу, до рукавістів чи довгополів, але погоджувалися на тому, що обидві секти дуже небезпечні, бо визнають цілковиту свободу волі і зважуються думати, що їм тільки заманеться. Дипломати вважали мене за небезпечного бунтаря. Вони запевняли, що я своїми довгими полами хочу викликати в народі незадоволення і непослух до влади, що я взагалі належу до таємного товариства, а його ознака - короткі рукави. Бо вже віддавна то тут, то там натрапляли на сліди короткорукавників, що їх так само слід боятись, як і єзуїтів, ба навіть більше, бо вони скрізь намагаються поширювати поезію, шкідливу для кожної держави, і сумніваються в тому, що князь безпомилковий. Одне слово, що день, то було гірше, аж поки мене не викликали до ректора. Я вже передбачав, яке лихо може статися, коли я піду в сюртуці, і тому з'явився в самому жилеті. Як же розгнівався ректор! Він подумав, що я хочу з нього посміятися, і накинувся на мене, сказав, щоб я через тиждень з'явився до нього в звичайному пристойному сюртуці, а то він безжально накаже мене виключити. Сьогодні термін кінчається! О, я нещасний! О проклятий Проспер Альпанус!

- Стривай! - скрикнув Бальтазар.- Стривай, любий друже Фабіане, не лай так мого любого, дорогого дядька, що подарував мені маєток. Він і тобі не бажає зла, хоч, треба таки визнати, і досить жорстоко покарав тебе за твої кпини. Але я прийшов до тебе з допомогою! Він посилає тобі оцю табакерку, що покладе край твоїм стражданням.

І Бальтазар дістав з кишені маленьку черепахову табакерку, яку отримав від Проспера Альпануса, й дав її невтішному Фабіанові.

- Що мені,- сказав той,- що мені допоможе ця дурна забавка? Який вплив може мати маленька черепахова табакерка на фасон мого сюртука?

- Цього я не знаю,- відповів Бальтазар,- але мій любий дядечко не може і не буде мене обдурювати, я йому цілком довіряю. А тому відчини ж табакерку, любий Фабіане, подивимось, що там є.

Фабіан так і зробив - із табакерки випав чудово пошитий чорний фрак із найтоншого сукна. Обидва, і Фабіан, і Бальтазар, не могли стримати захоплення.

- О, я розумію вас,- радісно мовив Бальтазар,- о, я розумію вас, мій Проспере, мій дорогий дядечку! Цей фрак личитиме тобі, Фабіане, він зніме всі чари!

Фабіан без зайвих слів надів фрак, і як Бальтазар гадав, так воно й вийшло. Фрак на ньому неначе влип, і не було навіть мови про те, щоб рукави підскакували або поли витягалися.

Не тямлячи себе з радощів, Фабіан вирішив зараз же піти до ректора й залагодити свої справи а новому фраку, що так добре сидів на ньому.

Тепер Бальтазар докладно розповів своєму приятелеві Фабіанові, яка в нього була розмова з Проспером Альпанусом і як той дав йому засіб у руки, щоб покласти край підлим витівкам потворного курдупеля. Фабіан, який став цілком іншим, бо всі сумніви його розвіялись, почав вихваляти понад усяку міру великодушність Проспера і пообіцяв, що й сам допомагатиме, як тільки може, боротися з чаклунською силою Цинобера. Тієї миті Бальтазар побачив із вікна свого приятеля референдарія Пульхера, що, дуже засмучений, завертав за ріг.

Фабіан, на Бальтазарове прохання, висунувся у вікно й гукнув референдарієві, щоб той зараз же завітав до нього.

Тільки-но ввійшовши до кімнати, Пульхер вигукнув:

- Що це на тобі за чудовий фрак, любий Фабіане?

Але той лише сказав, що Бальтазар йому все пояснить, а сам помчав до ректора.

І коли Бальтазар докладно розповів референдарієві, що сталося, той сказав:

- Саме тепер і настав слушний час убити огидного виродка. Знай, що він сьогодні врочисто святкуватиме свої заручини з Кандідою, а пихатий Мош Терпін улаштовує велику учту, на яку запросив самого князя. Якраз на цій учті ми вскочимо в професорів дім і нападемо на малюка. Свічок там не бракуватиме, щоб негайно спалити осоружні волоски.

Друзі поговорили й домовились ще про деякі речі, коли прийшов і Фабіан, аж сяючи з радощів.

- Сила,- сказав він,- сила фрака, що з'явився з черепахової табакерки, чудово себе показала. Тільки-но я увійшов до ректора, як він приязно всміхнувся. «Ого,- сказав він,- ого! Я бачу, любий Фабіане, що ви таки звернули на правильний шлях, кинули свої химери! Але для таких гарячих голів, як ваша, це й не диво. Я ніколи не розцінював ваших вчинків як релігійний фанатизм, а швидше вважав їх за хибне зрозумілий патріотизм, нахил до надзвичайного, що запозичений з історій про стародавніх героїв. А оце вже щось зовсім інше, цей гарний, добре припасований фрак! Слава державі, слава світові, коли палкі юнаки носять такі прекрасні фраки з добре припасованими рукавами й полами! Будьте вірні, Фабіане, будьте вірні цій чесноті, цим думкам, бо в них народжується справжня геройська велич».

Ректор обійняв мене, і ясні сльози виступили в нього на очах.

Я й сам не знаю, як мені спало на думку витягти черепахову табакерку, з якої випав фрак і яку я тепер тримав у його кишені. «Дозволите?» - сказав ректор, склавши в пучку великий і вказівний пальці. Не знаючи, є там табака чи нема, я відчинив табакерку. Ректор засунув туди пальці, взяв пучку табаки, схопив мою руку, міцно її потис, і по щоках у нього покотилися сльози. Він сказав, глибоко зворушений: «Шляхетний юначе! Яка чудова табака! Все пробачено, все забуто, приходьте до мене сьогодні обідати!» Ось бачите, друзі, тепер моїм стражданням