Василь Дмитрович Кожелянко - Котигорошко, Василь Дмитрович Кожелянко

вас, осавуле, цікаву пропозицію щодо вашої службової кар'єри, коли би ви знайшли час прибути до мене на розмову?

Знущається, подумав Котигорошко і відкарбував:

— Коли накажете, пане президенте!

— Тоді чекаю на вас за десять хвилин.

— Гаразд, пане президенте.

Президент Вернидуб прийняв осавула Котигорошка у кімнаті для відпочинку. Запропонував гельського коньяку. Котигорошко відмовився. Президент здивувався.

— Ви знаєте, сподіваюсь, осавуле, що коїться у державі? — спитав президент Котигорошка, зробивши ковток коньяку.

— Що ви маєте на увазі, пане президенте? — насмілився перепитати Котигорошко, — економіку чи…

— Чи, осавуле, чи, — перебив його президент, — не про економіку мова, йдеться про значно страшніше — про загрозу ідеологічним підвалинам нашої державности. Донедавна небезпеку становили лише так звані дисиденти із знахабнілими журналістами, там різні газети, телеканал КГБ (Котигорошко здригнувся, президент це помітив і ледь помітно посміхнувся), Інтернет, радіо неконтрольоване, словом, це була загроза, але ми її ідентифікували і знали, як їй протистояти. Але останнім часом з'явилися конкуренти в офіційної церкви. Я маю на увазі цього новопосталого пророка Телесія, у якого з кожним днем з'являється все більше і більше послідовників, що самі себе називають телесиками. Патріярх вчора сидів ось тут на цьому місці, де ви сидите, і плакав, як дитина, мовляв, що буде з Церквою, з Вірою, із Законом, якщо парафіяни спокусяться на цю єресь телесіянську? Мене, осавуле, не надто вже турбує, що буде з нашою офіційною церквою, знаю, що нічого не буде, але ці єретики-телесики знюхалися з тими десидентами-журналістами, а це вкупі вже становить загрозу не стільки церкві, скільки — державі! Розумієте мене, осавуле? Котигорошко розумів.

— А ви знаєте, який символ у цих телесиків?

— Щось типу навскісного хреста, пане президенте.

— Так, це прямокутник, перехрещений по діагоналі, а у верхньому сегменті — тупий кут, знаєте, що це означає, осавуле?

— Кажуть, що так цей Телесій графічно пояснює своє вчення, пане президенте, мовляв, прямокутник — це всесвіт, а двома схрещеними лініями він показує, що усе це ілюзія, цього, мовляв, нема, але є я, ти, він, вона — людина тобто, що є — вже і тут — і це буття Телесій передає знаком тупого кута чи галочки такої у верхньому сегменті. Десь так, пане президенте.

— Це все правильно, осавуле, з точки зору філософії, але чи ти знаєш, що цей символ є сепаратистським гербом Старої Европи, який в Україні заборонений під страхом в'язниці?

— Справді? — здивувався Котигорошко. — А я на це якось не звернув уваги.

— Ось у цьому й біда, осавуле, — зітхнув президент, — як аналітик ти не можеш не розуміти, що релігійно-філософське вчення Телесія у Старій Европі може легко трансформуватися у політичну течію сепаратистського штибу, яка кине гасло політичної незалежности Старої Европи. Що тоді?

— Справді біда, — почухав потилицю Котигорошко.

— А тепер слухайте мою пропозицію, осавуле. — Президент посерйознішав, Котигорошко теж. — За моїм конфідентним указом створюється нова закрита силова структура. За профілем — це ідеологічна поліція. Не всупереч ТАДЕПО, а на її підсилення. Називатися вона буде просто: «Наглядовий контроль за вірою і законом», скорочено — НКВЗ. Я пропоную вам очолити цю структуру у чині полковника поки що. Скільки просите часу на обдумування?

— Ніскільки, — посміхнувся Котигорошко, — я згоден.

— А чого ви посміхаєтеся?

— Вибачте, пане президенте, уявив собі, як нас називатимуть ваші піддані, не інакше ж як — енквізитори.

XIV Телесій

Жив собі чоловік. Чоловік як чоловік на ім'я Телесій, жив собі в одному містечку на Буковині неподалік від україно-староевропейського кордону. Мав родину — дружину і двох дітей, непогану справу — він володів низкою ставків, в яких вирощував рибу, тому майбутнє його вимальовувалося простим і ясним: жити, втішатися добром, аж поки не прийде час повернути Богу душу. Але однієї зими після того, як Телесієви виповнилося тридцять сім років, він після двох безсонних ночей сказав своїй жінці і дітям:

— Я мушу йти!

На неуважне запитання дружини, куди він у таку завірюху і мороз мусить йти, Телесій цілком серйозно відповів:

— Я мушу йти нести людям світло істини! Дружина хотіла було викликати лікаря-психіятра, але Телесій сказав їй:

— Лише не думай, що я варіят, ні, я цілком психічно здоровий, за нормами медицини, звичайно, але останніми днями і ночами я довго думав і мені відкрилось! Люди живуть не так! Все не так! Тому я мушу йти до людей і розказати їм те, чого вони не знають.

— А я, а діти?

— Матеріяльно ви забезпечені — ставки приносять добрий дохід, а духовно, коли дозрієте, то прийдете до мене.

Після цих слів Телесій взув свої добротні чоботи, одягнув кожух, взяв у руки вузлувату пастушу палицю і пішов з дому геть. Більше додому він не повертався, вони, мовляв, провадять свою зловорожу, блюзнірську антиукраїнську діяльність за атлантидські гроші. За золоті, нібито, піастри! Цьому, звичайно, ніхто не повірив, і з тадепівської версії сміялась уся Україна з колоніями. А міністерство закордонних справ Атлантиди не втратило нагоди познущатись із українського ТАДЕПО і випустило ноту, в якій категорично спростувало будь-яку причетність телесіянства до зовнішньої розвідки Атлантиди, ні, вони не заперечують, що доблесні атлантидські розвідники працюють в Україні навіть у найвищих ешелонах влади, але ж Атлантида не винна, що ТАДЕПО не може їх викрити. Значить, добре працюють, тож чи є потреба ще й бавитись у якесь ризиковане непевне телесіянство?!

Після цього інші тедепівські «мозковики» придумали, що просто треба вбити Телесія. Генералови Бухови Копитовичу ця ідея сподобалася. Він викликав одного з найкращих тадепівських убивць, і вони почали обговорювати план операції. І вбили би з гвинтівки із снайперським прицілом нікому нічого не винного Телесія, якби президент Вернидуб під час чергової