Вадим Миколайович Собко - Справа прокурора Малахова

— Ні, далеко не все. Я тебе слухаю. Як відомо, першоджерело — найкраща інформація.

— Говорити я хочу не про Ігнатьєва, а передусім про себе. Недавно пройшов двадцятий з’їзд партії, і я зрозуміла його постанови як заклик до широкого, нечуваного розвороту творчої роботи, коли наука і техніка в нашій країні мусять розквітнути так, що ніякій Америці і не снилось. Без цього не можна виконати наших планів, вони спираються на нову техніку, це ясно.

Басова спинилася, якусь мить помовчала, трохи збентежено поглядаючи на Романа Петровича, потім сказала:

— Ти мені пробач, все це звучить як офіціальна доповідь, але я хочу перевірити сама себе, і тобі доведеться потерпіти.

Ляшенко схвально кивнув головою.

— Я витерплю.

— Перейдемо від теорії до практики. Прийшов до мене Ігнатьєв зі своїм винаходом. Ми всі зрозуміли, що це велике діло, поставили дослід. Закінчився він вибухом. Про можливість вибуху ми всі знали. Перед нами було три можливості: перше, реакція взагалі не відбудеться. Друге — реакція відбувається надто активно і тоді — вибух. Силу цього можливого вибуху я, правда, недооцінила, це, безперечно, моя провина. Третє — все відбувається точно за розрахунками, і ми одержуємо пластмасу. На практиці стався другий варіант, камера вибухнула. Начальника лабораторії Августова посадили в тюрму за недодержання правил безпеки. Відповідальність за це лежить і на мені. Ось тут-то й починаються мої вагання. Саме тому я прийшла до тебе.

Вона помовчала, стараючись найточніше зібрати і сформулювати свої думки. Півсутінь стояла у кімнаті. Роман Петрович сидів непорушно, вслухаючись в кожне слово Басової. З другої кімнати вчувався тихий голос Ольги:

— Несе мене лис за далекий ліс, за бистрії води, за високії гори, котику-братіку, виручай!..

— Саме тут я задумалась, — вела далі Басова. — Я знала, що вибух може бути. Тепер, коли він стався і в нас є всі дані про хід реакції, я вже знаю, як його позбутись, знаю, як цю непокірливу реакцію загнуздати. Що ж мені тепер робити? Ставити зразу другий дослід чи повільно, на протязі років, все наново повторити, перерахувати? Маю цілковиту впевненість в успіхові другого досліду, знаю, що він буде вдалим, і все ж таки вагаюсь. Що робити? Три-чотири роки, які може зайняти ця робота без повторного досліду — це аж подумати страшно…

— Чотири роки, це вже буде сьома п’ятиріч-ка… Навіть уявити важко нашу країну через чотири роки, — задумано вимовив Ляшенко. — Багато, дуже багато часу, — він ще кілька хвилин помовчав. — Ти добре сказала про двадцятий з’їзд. Відновлення ленінських партійних принципів, ленінської сміливості, ленінської уваги до друзів, але не забудь, і ленінської вимогливості і непримиренності до ворогів. А звідси вже йдуть і нові наші плани. Я дуже радий, що ти прийшла. Поговоримо, мені самому в цих питаннях теж глибше розібратись треба…

— Значить, ти нічого мені зараз не скажеш?

— Ні, обов’язково скажу. Я знаю правильний шлях і обстоюватиму його перед ким завгодно.

— Чого ж ти замовк? Що мені завтра робити?

— Починати готувати повторний дослід. Немає в нас чотирьох років…

— Я Ігнатьєву так і сказала.

— Почекай радіти, я ще не договорив. От я думаю про тебе, про характер твій. Скажемо одверто, захоплюватись і людей захоплювати ти вмієш. Та думається мені: а чи нема тут трохи спортивного азарту, коли людина, вже не володіючи собою, стрімголов кидається в хвилю, а раптом пощастить? Такий риск теж буває.

— Буває, — погодилася Басова.

— Так от я хочу, щоб у ту мить, коли дійде до повторного досліду, навіть тіні такого риску не було. Авантюру ми припустити не маємо права. Я захищатиму тебе перед обкомом, перед ЦК, перед ким хочеш, коли ти все розробиш зі своїм колективом інженерів, коли дослід ви поставите на вищому рівні, ніж перший, коли виключите будь-які неприємні випадковості. Це вже другий, а не перший дослід — різниця велика. Невдачі тут бути не може. І я перший вдарю і боляче вдарю тебе, якщо в ім’я власної репутації ти полізеш напролом, не обгрунтувавши і не зваживши на все.

— Такого не буде.

— Я добре знаю твій характер, Маріє Іванівно, — відповів Ляшенко, — тому й дозволяю собі сказати ці, може, трохи різкуваті слова. Ну, а тепер, коли найголовніше вирішене, розповідай все по порядку, що воно там робиться на заводі, — він ворухнувся і трохи скривився від болю в пораненій нозі.

Костянтин Павлович Ігнатьєв прокинувся, зразу ж підвівся з ліжка і широко розчинив вікно. Свіже ранкове повітря сповнило кімнату, і він мерзлякувато й весело пощулився у своїй легенькій смугастій піжамі. Точність і незмінність режиму була найвищим законом його життя, запорукою довголіття, і ніяка сила в світі не могла примусити Ігнатьєва лягти пізніше одинадцятої і встати після шести тридцяти. П’ятнадцять хвилин гімнастичних вправ з маленькими, схожими на якихось чудернацьких двоголових звірят, гантелями теж входили в неодмінну програму ранку. Потім гоління, умивання і холодний душ. Все це — раз назавжди встановлений і звичайний ритуал, після якого почуваєш себе молодим і сильним.

Мати звичайно встала на годину раніше — і