Пауло Коельо - Переможець завжди самотнiй

нею! Через два дні нарешті відбудеться довгосподівана зустріч після трьох років напруженої праці, мрій, телефонних дзвінків, подорожей до Лос-Анджелеса, подарунків, прохань, звертань до друзів, які працюють у «Банку Послуг», втручання її колишнього коханця (вони навчалися з ним разом у школі кінематографії, але потім він дійшов висновку, що набагато надійніше й безпечніше працювати у впливовому часописі, що спеціалізується на проблемах кіно, аніж ризикувати головою та грішми).

«Я з ним поговорю, — пообіцяв їй колишній коханець. — Але Джавіц не залежить ні від кого, навіть від журналістів, які можуть створити рекламу або антирекламу його продукції. Він вивищується над усіма: ми вже намагалися підготувати репортаж і спробувати з’ясувати, як йому вдалося прибрати до рук стільки прокатників та пунктів прокату, проте ніхто з тих, із ким він працює, не побажав дати нам інформацію. Я з ним поговорю, але натиснути на нього не зможу, він ніякому тиску не піддається».

Її колишній коханець поговорив із Джавіцом. Домовився, що той подивиться «Таємниці підземелля». Наступного дня її повідомили по телефону, що він призначає їй зустріч у Канні. Морін навіть не наважилася сказати, що живе на відстані десяти хвилин поїздки на таксі від його офісу, й погодилася зустрітися з ним у тому далекому французькому місті. Замовила квиток на літак до Парижа, потім цілий день добиралася залізницею до далекого провінційного Канна, показала ваучер непривітному управителю готелю п’ятої категорії, оселилася в однокімнатному номері для одинаків, де мусила переступати через валізи щоразу, коли йшла до ванної, роздобула — знову ж таки за допомогою екскоханця — запрошення на кілька заходів нижчої категорії, як, наприклад, презентацію нового сорту горілки або нової лінії пошиву жіночих блузок; було вже пізно, щоб здобути перепустку до Палацу Конгресів.

Вона вийшла за межі свого бюджету, була в дорозі понад двадцять годин, але свого домоглася: вона одержить омріяні десять хвилин.

І не мала найменшого сумніву, що вийде від нього з готовим контрактом і забезпеченим майбутнім попереду. Атож, індустрія кіно переживає кризу, ну то й що? Хіба кінофільми (хоч їх і стало значно менше) досі не домагаються великого успіху? Хіба міста не мерехтять афішами, що обіцяють нові проекти? А про яких знаменитостей найчастіше пишуть у журналах? Про кіноакторів та кіноактрис! Морін знала — а точніше сказати, була переконана, що не раз уже проголошена смерть кіно так і не відбулася. «Кіно вмерло», коли настала ера телебачення. «Кіно вмерло», коли відкрилися відеосалони. «Кіно вмерло», коли Інтернет відкрив доступ до безлічі піратських сайтів. Але кіно живе, ось воно процвітає тут, на вулицях маленького середземноморського містечка, яке завдячує своєю славою саме кінофестивалю.

Тепер їй залишається тільки скористатися щастям, яке падає їй із неба.

І вона готова погодитися на все, абсолютно на все. Джавіц Вайлд перебуває тут. Джавіц уже бачив її фільм. Його тема має всі шанси на успіх: сексуальна експлуатація, добровільна чи примусова, стала вельми популярною в засобах масової комунікації внаслідок цілої низки подій, що здобули відомість у всьому світі. Зараз надзвичайно сприятлива мить для того, щоб виставити «Таємниці підземелля» на афішах кінотеатрів, які він контролює.

Джавіц Вайлд збунтувався проти усталених звичаїв, здійснив справді революційні реформи в галузі розповсюдження кінофільмів серед широкої публіки. Щось подібне намагався здійснити лише актор Роберт Редфорд, організувавши свого часу фестиваль незалежних кінематографістів під назвою «Танець сонця», — але навіть йому, попри його десятилітні зусилля, не вдалося зламати бар’єр, що стримував потік, який затягував у себе мільйони доларів у Сполучених Штатах, Європі, Індії. Проте Джавіц Вайлд це зробив, і він — переможець.

Джавіц Вайлд, спаситель кінематографістів, людина великого міфу, союзник меншин, друг артистів, новий меценат — завдяки розумній системі, яку він винайшов (і про яку Морін не мала найменшого уявлення, проте бачила, що вона дає результати), зумів здобути контроль над кінозалами всього світу.

Джавіц Вайлд призначив їй завтра зустріч на десять хвилин. А це може означати лише одне: він прийняв її пропозицію, і тепер залишається тільки обговорити з ним деталі.

«Я на все погоджуся, — повторила вона собі. — Абсолютно на все».

Само собою зрозуміло, що за десять хвилин Морін не встигне розповісти майже нічого про те, як вона прожила ці вісім років (тобто четверту частину свого життя), що їх присвятила створенню свого фільму. Було б надто довго розповідати, як вона закінчила факультет кінематографії, створила кілька комерційних роликів, потім два короткометражні фільми, які були дуже добре прийняті в кількох провінційних кінотеатрах та в Нью-Йоркських барах альтернативного кіно. Як, щоб роздобути мільйон доларів, необхідних для створення професійного фільму, вона заклала будинок, одержаний у спадщину від батьків. Тож це був її останній і єдиний шанс, бо в неї не було іншого будинку, щоб роздобути ще один мільйон і зняти ще один фільм.

Вона стежила за кар’єрою своїх однокурсників, які після багатьох марних зусиль обрали для себе затишний світ комерційної реклами — яка дедалі набувала обертів — або занудну, проте надійну працю в одній із багатьох компаній, що продукували серіали для телебачення. Але вона, після того як її невеличкі праці мали успіх, стала мріяти про щось більш високе, і надалі ці мрії стали їй непідвладні.

Вона була переконана, що її місія — перетворити цей світ на таке місце, де майбутнім поколінням було б затишніше й зручніше жити. Об’єднатися з такими самими людьми, як вона, показати, що мистецтво — не тільки засіб розважати та втішати пропаще суспільство. Також треба виставити напоказ вади його теперішніх лідерів, урятувати дітей, які помирають від голоду в далеких куточках Африки. Виявляти проблеми довкілля. Покінчити із соціальною несправедливістю.

Безперечно, то був дуже амбітний проект, але вона твердо вірила, що в неї вистачить упертості й наполегливості, щоб узятися за нього й довести його до кінця. Для цього їй треба було очистити свою душу, й тому вона постійно зверталася до сил, які її вели: любові, смерті, могутності й часу. Нам треба любити, бо