Сюецінь Цао - Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі

«Чотирикнижжя» — канонічні конфуціанські книги: «Луньюй» («Бесіди та судження»), «Да сюе» («Велике вчення»), «Чжун’юн» («Учення про середину») та твори філософа Менцзи. ">[35], — відповіла Дайюй.

Дайюй у свою чергу запитала, які книги прочитали її двоюрідні сестри.

— Де вже їм! — махнула рукою матінка Цзя. — Вони й вивчили ж бо всього кілька ієрогліфів!

У цей час ззовні почулися кроки, увійшла служниця й доповіла, що повернувся Баоюй.

«Цей Баоюй напевно слабкий і непоказний на вигляд...» — подумала Дайюй.

Але, обернувшись до дверей, побачила стрункого юнака; вузол його волосся був схоплений ковпачком із червоного золота, інкрустованим коштовним камінням; чоло ледве не до самих брів приховувала пов’язка із зображенням двох драконів, які граються перлиною. Одягнений він був у темно-червоний парчевий халат з вузькими рукавами й вишитим золотою та срібною нитками візерунком із метеликів, які пурхають серед квітів, перехоплений у талії витканим квітами поясом із довгою бахромою у вигляді колосся; поверх халата — темно-синя кофта з японського атласу, з темно-синіми, зібраними у вісім кіл квітами, що ледь поблискують, а внизу прикрашена рядом китиць; на ногах чорні атласні чобітки на білій підошві. Лице юнака було прекрасне, як світлий місяць у середині осені, та свіжістю не поступалося квітці, що розпустилася весняного ранку; волосся на скронях гладеньке, рівне, ніби підстрижене, брови — густі, чорні, немов підведені тушшю, ніс прямий, очі чисті та прозорі, як води Хуанхе восени. Здавалося, навіть у хвилини гніву він усміхається, у погляді бриніла ніжність. Шию прикрашало блискаюче намисто з підвісками із золотих драконів і чудова яшма на сплетеній з різнобарвних ниток тасьмі.

Дайюй здригнулася: «Мені таке знайоме обличчя цього юнака! Де я могла його бачити?»

Баоюй запитав про здоров’я[36] матінки Цзя, а та сказала:

— Провідай матір і повертайся!

Незабаром він повернувся, але мав уже інший вигляд. Волосся було заплетене в тонкі кіски з вузенькими червоними стрічечками на кінцях і зібране на маківці в одну товсту, блискучу, мов лак, косу, прикрашену чотирма круглими перлинами й коштовним камінням, вставленим у золото. Шовкова куртка з квітами на сріблясто-червоному тлі, штани із зеленого сатину з візерунком, чорні панчохи з парчевою облямівкою та червоні черевики на товстій підошві; на шиї та ж коштовна яшма й намисто, а ще ладанка з ім’ям і амулети. Обличчя Баоюя було до того білим, що здавалося напудреним, губи — немов нафарбовані помадою, погляд ніжний, ласкавий, на вустах усмішка. Вся витонченість, якою може нагородити природа, втілилась у вигині його брів; усі почуття, властиві живій істоті, світилися в куточках очей. Загалом, він був надзвичайно гарний собою, але хто знає, що ховалося за цією бездоганною зовнішністю.

Нащадки склали про нього два вірші на мотив «Місяць над Сіцзяном», дуже точно визначивши його вдачу:

Журба безпричинна. Досада раптова — до того ж. А часом так схоже, що глупства і хамства в нім доста. Він зібраний, скромний і навіть здається пригожим. Одначе для вищого світу манерами простий... Вважавсь безталанним, на службі невігласом значивсь, Дурним та упертим, до мудростей книжних неґречним, У вчинках — безглуздим і дивним, сварливим — на вдачу, Такий поговір, — та чи дослухатись доречно?

І далі:

В багатстві та знатності жив без натхнення до справи, У злиднях, митарствах вважавсь нестійким і капризним. Як жаль, що на вітер, розтринькати час постарався. Отож сподівань він не справдив родини й вітчизни!