Тарас Завітайло - В тіні янгола смерті

Бородавка посміхнувся.

— Після того, що ти на майдані з Колієм утнув? Ні, звичайно!

— От і добре! — вигукнув водяник, і налив по чарці мутної сивухи.

За сусіднім столиком сиділо п’ятеро селян і досить галасливо про щось сперечалися.

— Кажу ж вам, — бубонів дебелий мужик з червоним, як буряк, лицем, — на млині живе! Мені мірошник розповідав. Увечері ішов, колесо поламане було, а вранці прийшов — колесо полагоджене! А на підлозі по борошні — сліди, сліди! О!

— Брехня! — відмахувався маленький миршавий чоловічок з поморщеним, як печена груша, обличчям. — Не може такого бути!

— А кіз хто доїть по ночах? — запитав третій. — Кажуть, Козодій!

— І це брехня, — відказав усе той же чоловічок. — Ти, Стецю, — звернувся він до мужика, який говорив про Козодоя, — не каламуть народ, і ти, Охріме, — сказав дебелому, — знав кому повірити, — мірошнику! Та він же брехач, яких світ не бачив!

Мужик сказав це досить голосно, так, що його почув мельник, який сидів за сусіднім столом.

— Хто брехач?! — підвів голову мельник; його довгий ніс і маленькі поросячі очка налилися кров’ю. — Сам ти брехач, Панасе! Тож стули пельку.

— А водяник у нас на ставку?! — не вгамовувався Охрім. — Я на власні очі бачив, як він з утопленицями в дурня «різався»!

Усі засміялися.

— Скільки ж ти випив, Охріме? — узяв його на сміх Панас.

— Та ну тебе до дідька! — відмахнувся Охрім.

Панас кивнув.

— От дідько є, а водяників нема, все це байки!

Никодим витягся на лавці і добродушно запосміхався, а Бородавка закурив люльку.

— А відьми? Гапку, наприклад, візьміть! — вигукнув Стецько.

Посмішки з облич Никодима й Бородавки як вітром здуло.

— Прикуси язика, — гримнув на нього Охрім, але мужик уже добряче випив і йому явно захотілося перемити Гапці кісточки.

— Усі бачили, як вона перед Різдвом з димаря на мітлі вилітала з чортом на пару.

— А ще, — сказав Стецько і почервонів ще дужче, — я бачив Гапку на Дніпрі…

— І що? — запитав Панас.

— А те, що в неї ззаду хвіст!

— Добре, що Андрій не чує, — процідив крізь зуби Степан.

— Але ж ми-то чуємо, — відповів Никодим і хруснув кісточками пальців.

— І всім відомо, чим вони з чортом займалися, — не вгавав Стецько.

— Ну це вже занадто! — пробасив Бородавка і сіпнув невгамовного мужика за плече. — Що ж це ти, чоловіче добрий, так про Гапку, га? Мо’, дорогу перейшла?.. Думай, що говориш!

Очі Стецька налилися кров’ю.

— А тобі яке діло? Хто ти такий? Ішов би ти, діду, звідси! — грубо відповів він Бородавці.

— Ой, що буде! — сплеснув у долоні водяник, а старий характерник почервонів ще більше за мужика.

Так вийшло, що мужикам погано було видно Никодима і Бородавку, оскільки між ними на лавці стояла величезна діжа, та ще й освітлення в шинку було слабеньким. Бородавка підвівся і закинув оселедця за ліве вухо.

— Це я дід?! — гаркнув він.

— Запорожець! — охнув Охрім.

Стецько і собі встав.

— А хоч би й запорожець, так що? — Розправив він плечі.

— А те, що я тобі за Гапку рило на потилицю виверну, — відповів Бородавка, закочуючи рукави.

Шинок загув.

— Та щоб наших запорожці били? — залунали вигуки. — Не допустимо!

— Тихо, тихо, — встав Никодим, — один на один.

Але мужики не вгавали.

— Що ми, не козаки? — закричав мельник. — Бий чужих!

То був сигнал. Здоровань накинувся на запорожця. Але Бородавка ухилився і з усього маху заїхав Стецькові у вухо. Той скрикнув і звалився під стіл.

Никодим підскочив до Бородавки.

— На тобі! Зовсім як відьми болотяні! Що ж, Степане, бий посуд, я плачу!

Охрім тим часом підкрадався ззаду з рогачем у руці. Никодим помітив його.

— Е-е-е, брате, так не годиться! — вигукнув він і запустив у Охріма кухлем. Кухоль поцілив мужикові просто в чоло — той тільки брикнув на підлогу, задравши ноги.

Невідомо, чим би все це скінчилося, але раптом двері різко відчинилися, і на порозі постав мельник з хутора Дніпровий. Волосся на голові стояло дибки,