Катерина Олександрівна Медведєва - Скляна, олив'яна, дерев'яна

— Я можу голодувати цілий тиждень! Заради Марії!

Слово «голодувати» так не поєднувалося з його круглими рум'яними щоками і товстим животом, що всі зареготали. Тільки Доллі посумнішала і зітхнула. Вона б оцінила такий подвиг, не те що Марія…

Ураз щось грюкнуло: це той, хто стояв у кутку на одній нозі, від реготу втратив рівновагу і впав на залізні лати. Всі знову засміялися.

Повечерявши пізно вночі, компанія вклалася спати, а на світанку господар замку розбудив гостей і оголосив:

— Ми їдемо полювати!

— Полювання — це невиправдана жорстокість, — сказала Марія. — Я не братиму участі у вбивстві безневинних тварин.

Усі дівчата, повторюючи за нею, одноголосно заявили, що також не їдуть.

— Ну, тоді і ми не поїдемо, — розчаровано проказали юнаки, і всі пішли гуляти у ліс.

Аж раптом на галявину вискочив і завмер красень олень.

— Ой, який гарний! — прошепотіла Марія. — От би його погладити!

— Я без зброї, — усміхнувся Фін і побіг за наляканим оленем.

Не минуло й години, як усі побачили Фіна. Він вів, тримаючи за роги, покірного оленя. Олень підійшов до Марії й граційно опустився перед нею на коліна, ніби вражений її красою. Дівчина провела рукою по м'якому хутру, усміхнулась і пошепки попросила:

— А тепер відпусти його, Фіне!

— Як? Ні! Ви що?! — закричав господар замку, та олень уже втік.

Фік усе думав, який подвиг учинити, щоб дорівнятись до друга. Може, залізти на дерево і впіймати білку? Або голими руками перемогти вовка… Ні, єнота… Краще зайця: він менший.

Фін відкликав Фіка вбік і прошепотів:

— Будь ласка, не повторюй за мною. Мені не шкода, але знову з тебе всі сміятимуться!

— Ти просто боїшся, що я відіб'ю в тебе Марію! — відповів Фік і подався пішки до міста.

На півдорозі його наздогнала карета.

— Досить сердитися, друже! — весело сказав йому Фін. — Сідай!

— Будь ласка, Фіку! — додала усміхаючись Марія.

І Фік здався.

Діставшись до міста, вони побачили афішу, велику і яскраву. Вона повідомляла, що на площі відбуватиметься циркова вистава, а серед решти номерів — виступ відомого кидальника ножів Гострого Ока.

— Неодмінно підемо туди! — сказав Фін.

І того ж вечора він, Фік, Марія і Доллі пішли на виставу.

— Я придбав квитки в перший ряд!

— Але, Фіне, може, не треба так близько? — запитала Марія. Вона боялася кидальників ножів, а до того ж у цирку часто показують змій.

— Не бійся, люба Маріє, ти під моїм захистом, — засміявся Фін, і вони сіли на лавицю перед самою ареною.

Вистава розпочалася. Змій, на дівчаче щастя, не було, зате дресированих песиків, свинок, віслючків і голубів — навіть більше, ніж треба. Всі вони вміли співати, рахувати, розмовляти і розуміти людську мову. Окрім тварин, глядачів розважали клоун, силач, три жонглери і черевомовник. Наприкінці вистави хазяїн цирку оголосив:

— Увага! Увага! Зараз ви побачите найвідомішого, найталановитішого, незрівнянного кидальника ножів Гостре Око! Так, так, сам Гостре Око покаже вам зараз свою майстерність! Слабкодухих просимо залишити цирк!

Марія і Доллі захвилювались.

На арену винесли великий дерев'яний щит.

— Цей щит крутиться, — пояснив Фін. — Вони прив'яжуть до нього людину, закрутять, і Гостре Око кидатиме ножі. А ви верещатимете й затулятимете очі зі страху.

Марія трохи образилась, але коли щит із вродливою дівчиною закрутився і Гостре Око витяг першого ножа, Марія й Доллі, як за наказом, замружились.

Звичайно, всі ножі попали у щит, дівчину навіть не зачепило. Вони з Гострим Оком уклонились, а тоді кидальник спитав:

— Можливо, хтось із глядачів хоче гострих вражень? Я пропоную найсміливішому з вас зайняти місце моєї молодої помічниці, та щит обіцяю не крутити. Отож є охочі? Сміливіше, панове!

Фін знизав плечима і пішов до щита. Фік лютував: знову друг обійшов його!

А Марія зблідла мов сніг: вона побоювалася, що один з ножів зачепить Фіна.

— О Доллі, я помру зі страху! — пожалілася вона сестрі.

Але потім подивилася на Фіна. Він усміхався й підморгував їй. Доки всі ножі не вп'ялися в дерево щита, Марія дивилася Фінові в очі. Вона думала про три речі: «Який же Фін хоробрий!», «Як я його кохаю!» і «Ну й отримає він у мене, як повернеться!»

Та Фін не поспішав повертатися. Він витяг зі щита ніж і заявив Гострому Окові:

— Я кидаю ножі куди краще за вас!

— Що? — Гостре Око презирливо посміхнувсь: якийсь хлопчисько наважується заявляти таке йому, великому! — Ну, що ж, доведи, — запропонував він. — Подивимося, чи попадеш ти бодай разочок у щит.

— Мені потрібен доброволець. — І Фін подивився на товаришів.

Марія встала б, але Доллі вхопилася в неї залізною хваткою. І Фік зрозумів, що це його шанс. Він гордо підвівся і підійшов до щита. Фік не раз спостерігав, як Фін вправно кидає ножі, тому не боявся.

— Все готово, — хитро посміхнувся Гостре Око, передбачаючи провал вискочки, калюжу крові, крики — і скажену популярність його, непереможного Гострого Ока, найвеличнішого кидальника ножів!

— Одна маленька деталь. — Фін витяг з кишені чорну пов'язку й зав'язав очі, наче збирався гратися в піжмурки.

Гостре Око перевірив її і залишився задоволений: крізь цупку тканину Фін нічого не побачить і перед самим носом. Провал йому гарантовано!

— Я починаю, — сказав Фін весело й кинув першого ножа.

Фік затремтів усім