Йоханна Спірі - Гайді. Гайді. Пригоди тривають

змогла. Тож відчувала себе вельми кепсько, бо сама ж цю кашу й заварила. Вона побігла з кімнати для навчання у їдальню, повернулася назад, побігла знову у їдальню, де зігнала злість на Себастянові, який саме споглядав своїми круглими очима накритий стіл, щоб переконатися, що створене ним не має ніяких вад.

— Думати він до завтрашнього ранку буде, і накриє стіл завтра, хоча це має бути зроблено сьогодні, — з цими словами панна Роттенмаєр пробігла повз Себастяна і малоприємним тоном покликала Тінетту. Служниця задріботіла до неї набагато меншими кроками аніж зазвичай. А як підійшла то з таким глузливим виглядом, що панна не відважилася до неї чіплятися. Від чого стала просто кипіти від злості.

— Тінетто, приведіть у порядок кімнату для новоприбулої, — сказала вона мало не крізь зуби, так їй тяжко давався спокій у голосі, — там усе готове, повитирайте тільки пилюку з меблів.

— Є для кого старатися, — покепкувала Тінетта й пішла.

Тим часом Себастян злісно відчинив обидві половинки дверей покою для навчання: був лихий після прочуханів панни Роттенмаєр, а гідно відповісти управительці йому бракувало духу. Проте в кімнату, щоб викотити інвалідне крісло, зайшов сповненим незворушності й холодної величі. Поки він налаштовував руків’я позаду інвалідного візка, Гайді стала перед ним і втупилася поглядом. Лакей несподівано скипів:

— На що тут витріщатися?!

Він ніколи не наважився б висварити малу, якби помітив панну Роттенмаєр, яка саме стала на порозі.

— У тебе вигляд, мов у Петруся-козопаса, — відповіла Гайді.

Управителька аж розпачливо сплеснула руками:

— Та бути цього не може! — зойкнула вона тихо. — Вона на «ти» з прислугою! У цього створіння відсутнє уявлення про елементарні правила етикету!

Себастян, штовхаючи возик з Кларою, зайшов у їдальню, де посадив дівчинку на її крісло за столом. Панна Роттенмаєр всілася поруч і кивнула Гайді, яка мала зайняти місце навпроти. Більше за великим столом ніхто не сидів, та й між тими трьома, які сиділи за ним, було досить багато вільного простору: Себастян запросто міг підійти до кожної з новою стравою. Поруч із тарілкою Гайді лежала гарненька біла пампушка. Дитина радісно глянула на неї. Подібність Себастяна та Петруся-козопаса, мабуть, викликали у Гайді повну довіру до лакея, бо сиділа тихенько й незворушно, аж поки він підступив до неї з великою тацею смаженої риби.

Дівчинка показала пальчиком на пампушку і спитала:

— Можна взяти?

Себастян легенько кивнув головою на знак згоди і скосив очі на панну Роттенмаєр. Йому хотілося побачити, яке враження це запитання справило на неї. Гайді швиденько хапнула булочку і сховала її в кишеню. Себастян скорчив гримаску, було смішно, проте він добре знав, що сміятися йому заборонено. Мовчки й непорушно він продовжував стояти перед Гайді. Говорити йому було заборонено, а піти, поки не взяли запропонованої ним страви або відмовилися від неї, він не мав права.

Гайді довгенько зачудовано дивилася на лакея, а потім спитала:

— Я маю звідси взяти собі їсти?

Себастян знову ледь кивнув на знак згоди.

— Ну, то вкинь мені, — дівчинка спокійно глянула в свою тарілку.

Лакей задумався і таця в його руках почала дрібно труситися.

— Він може поставити на стіл, а пізніше прийти знову, — промовила з бездушно кам’яним виразом на лиці панна Роттенмаєр.

Себастяна як вітром здуло.

— А ось тебе, Аделаїдо, як я бачу, мушу навчити елементарних норм поведінки, — глибоко зітхнувши, вела далі панна. — Перш за все я покажу тобі, як поводитися за столом.

Панна управителька старанно й чітко взялася показувати дівчинці, що та має робити:

— Потім, — вчила вона, — я маю тобі зауважити, що за столом ти з Себастяном не повинна розмовляти, говоритимеш лише тоді, коли маєш якесь завдання до лакея або ж необхідне запитання. Проте звертатимешся до нього завжди не інакше як «ви» або ж «він», запам’ятала? Щоб я не чула, як ти по-іншому до нього звертаєшся! До Тінетти звертаєшся «ви» або ж «покоївко Тінетто». До мене — так, як кажуть всі інші. А щодо Клари, хай вона сама вирішує.

— Звичайно, хай каже до мене «Кларо», — обізвалася дівчинка.

Панна управителька продовжувала втовкмачувати правила поведінки: як вставати з-за столу, як готуватися до сну, як заходити кудись і виходити звідси, як зачиняти за собою двері, Гайді не витримала всіх цих правил та застережень до кінця: тітка підняла її о п’ятій годині, а після цього була ще й стомлива подорож поїздом. У малої склепилися очі, вона відкинулася на бильце крісла й заснула. Врешті панна Роттенмаєр завершила свої настанови:

— Отож затям собі, Аделаїдо, все, що я тобі розповіла. Ти зрозуміла?

— Гайді давно вже спить, — весело зауважила Клара, у неї бозна відколи не було такої розваги під час вечері, що зазвичай проходила нудно й довго.

— Та це просто нечувано! Чого тільки з цією дитиною не натерпишся! — злісно вигукнула панна Роттенмаєр і так шалено закалатала у дзвоника, що Тінетта з Себастяном забігли в їдальню одночасно, неначе скакуни в упряжці. Гайді весь цей шум-тарарам аніскілечки не потривожив і вона продовжувала солодко спати. Довелося докласти чимало зусиль, щоб розбурхати дитину та провести її через їдальню, покій для навчання, спальню Клари, спальню панни Роттенмаєр аж до кутової кімнати, що була обрана для Гайді.

Оповідка сьома
Неспокійний день панни Роттенмаєр

У свій перший ранок у Франкфурті Гайді прокинулася і ніяк не могла второпати, що це таке