Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і Напівкровний Принц

на свої оцінки. Кращих годі було й сподіватися. Одного тільки було трохи жаль... це означало кінець його честолюбним мріям стати аврором. Він не отримав належної оцінки за настійки. Знав, що так буде, але все одно відчував пустку в грудях, дивлячись знову й знову на малесеньку чорну літеру «Д».

Колись замаскований смертежер перший сказав Гаррі, що з нього вийде добрий аврор, і ця думка так його захопила, що він уже не міг уявити для себе іншого покликання. Ба навіть більше: хіба ж могла його чекати інша доля після того, як він місяць тому почув пророцтво... разом їм жити не судилося... хіба б не виконав він пророцтва, якби влився в лави цих прекрасно вишколених чаклунів, чиїм завданням було знайти і знищити Волдеморта?

- РОЗДІЛ ШОСТИЙ -

Дракові манівці

Наступні кілька тижнів Гаррі не покидав «Барлогу». Переважно тільки те й робив, що вдень грав у Візлівському садочку в квідич два-на-два (він з Герміоною проти Рона й Джіні; Герміона грала жахливо, а Джіні добре, тож команди були приблизно рівні), а вечорами поглинав по три порції кожнісінької страви, що ними напихала його місіс Візлі.

Це були б щасливі й спокійні канікули, якби не новини про зникнення, дивні аварії і навіть про смертельні випадки, які мало не щодня з’являлися на шпальтах «Віщуна». Часом Білл та містер Візлі приносили ці звістки додому раніше, ніж про них повідомляли в газеті. Місіс Візлі була незадоволена, що святкування шістнадцятиліття Гаррі було зіпсоване неприємними новинами, якими поділився за столом похмурий і виснажений Ремус Люпин. Його каштанове волосся щедро посмугували сиві пасма, а одяг був як ніколи обшарпаний і полатаний.

- Було ще кілька нападів дементорів, - повідомив він, поки місіс Візлі передавала йому великий шматок святкового торта. - А ще в хижі на півночі знайшли тіло Ігоря Каркарофа. Згори над хижею висіла Чорна мітка... хоча, чесно кажучи, я взагалі дивуюся, що він майже рік протримався після того, як порвав зі смертежерами; Сіріусів брат Реґулус, пригадую, протримався всього кілька днів.

- Може, - насупилася місіс Візлі, - поговоримо про щось інше?

- Ремусе, а ти чув про Флореана Фортеск’ю? - поцікавився Білл, якого частувала вином Флер. - Того чоловіка, що мав...

- ...кафе-морозиво на алеї Діаґон? - втрутився Гаррі, відчувши неприємну порожнечу в грудях. - Він завжди пригощав мене морозивом. Що з ним сталося?

- Його викрали, судячи з вигляду його закладу.

- Чому? - запитав Рон, а місіс Візлі гостро зиркнула на Білла.

- Хтозна. Щось їм, мабуть, не сподобалося. Добрий був чолов’яга, цей Флореан.

- Якщо вже ми згадали алею Діаґон, - додав містер Візлі, - то містер Олівандер теж, здається, зник.

- Майстер чарівних паличок? - перелякано спитала Джіні.

- Він. Майстерня порожня. Слідів боротьби нема. Ніхто не знає, пішов він добровільно чи його викрали.

- А де ж люди братимуть палички?

- Звернуться до інших майстрів, - сказав Люпин. - Проте Олівандерові були найкращі, тож якщо він тепер у їхніх лапах, то для нас це не найліпший поворот подій.

На другий день після цього доволі похмурого дня народження з Гоґвортсу прибули листи та перелік підручників. Гаррі отримав несподівану новину: його обрали квідичним капітаном.

- Тепер ти маєш однаковий статус зі старостами! - зраділа Герміона. - Можеш користуватися нашим спецтуалетом і таке інше!

- Ого! Пригадую, коли такий був у Чарлі, - захоплено розглядав капітанський значок Рон. - Гаррі, це круто, тепер ти мій капітан... якщо візьмеш мене знову в команду, ги-ги...

- Мабуть, більше не можна тягти з поїздкою на алею Діаґон, раз ви це все отримали, - зітхнула місіс Візлі, переглядаючи перелік Ронових підручників. - Вирушимо в суботу, якщо татові знову не доведеться мчати на роботу. Без нього я не поїду.

- Мамо, невже ти думаєш, що Відомо-Хто ховається за книжковою полицею у «Флоріш і Блотс»? - захихотів Рон.

- А Фортеск’ю й Олівандер поїхали відпочивати, так? - миттю завелася місіс Візлі. - Якщо ти вважаєш, що заходи безпеки не варті виїденого яйця, то залишайся тут, я й сама все для тебе куплю...

- Ні, я поїду, хочу бачити крамничку Фреда й Джорджа! - поспіхом сказав Рон.

- То краще подумай про свою поведінку, юначе, щоб я не вирішила, що ти ще не дозрів їхати з нами! - сердито гиркнула місіс Візлі, а тоді схопила сімейний годинник, усі дев’ять стрілок якого й далі вказували на позначку «смертельна небезпека», й поклала його на купу щойно випраних рушників. - Це стосується і повернення в Гоґвортс!

Рон скептично глянув на Гаррі, а його мама схопила кошика з білизною й годинником і вибігла з кімнати.

- Нічого собі... уже й пожартувати не можна...

Та наступні кілька днів Рон старанно уникав будь-яких легковажних натяків на Волдеморта. Субота настала без особливих вибухів з боку місіс Візлі, хоч за сніданком видно було, що вона дуже напружена. Білл, який залишався вдома з Флер (на превелику радість Джіні й Герміоні), подав Гаррі понад столом повний гаманець грошей.

- А мені? - розширилися від подиву Ронові очі.

- Та це ж гаманець Гаррі, телепню, - пояснив Білл. - Гаррі, я взяв його з твого сейфа, бо ґобліни так посилили заходи безпеки, що тепер отримання грошей триває близько п’яти годин. Два дні тому Аркі Філпоту запхнули зонд для перевірки чесності аж у... Повір, так значно простіше.

- Дякую, Білл, - сказав Гаррі, ховаючи золото в кишеню.

- Він завшти т’акий дбайлівий, - захоплено промуркотіла Флер, гладячи Білла по носі. Джіні за спиною у Флер зобразила блювання в тарілку. Гаррі вдавився своїми пластівцями, і Рон гупнув його по спині.

Був хмарний і непривітний день. Коли вони, натягуючи мантії, вийшли з дому, на подвір’ї їх уже чекала спецмашина з Міністерства магії; Гаррі на такій колись уже їздив.

- Добре, що тато зміг прислати машину, - схвально сказав Рон, по-панськи розвалившись у машині, що м’яко від’їхала від «Барлогу». З кухонного вікна їм махали руками Білл і Флер. Рон, Гаррі, Герміона та Джіні зручно розмістилися на широченному задньому сидінні.

- Не спішіть звикати, бо це тільки заради Гаррі, - пояснив, озирнувшись, містер Візлі. Вони з місіс Візлі сиділи спереду біля міністерського водія; переднє пасажирське сидіння послужливо розтяглося до розмірів канапи на двох. - Йому зараз