Анрі Ален-Фурньє - Великий Мольн

І справді, коли Жасмен Делаж, вельми заінтригований, повертався додому спати, він зустрів черницю, що поспішала на майдан.

Уранці чимало жителів Сент-Агата повиходили на поріг своїх будинків з розпухлими від безсонної ночі очима й стомленими обличчями. Чутки поширилися дуже швидко, і все містечко було обурене.

З'ясувалося, що біля будинку Жірода десь о другій запівніч зупинилася двоколка, й чути було, як її квапливо навантажували якимись мішками, що м'яко лягали на купу. В будинку були тільки дві жінки, і вони так перелякалися, що навіть не могли поворухнутись. Коли розвиднилось, вони відчинили пташник і зрозуміли, що то були не мішки, а кролики й свійська птиця… На першій перерві Міллі знайшла біля дверей пральні безліч напівобгорілих сірників. Мабуть, злодії не знали розташування нашого будинку й не змогли зайти до нього… В Перре, в Бужардона й у Клемаиа зникли свині; спершу думали, що їх теж украли, але потім виявилося, що свині розбрелися по сусідніх городах й мирно поїдали салату. Певне, вони скористалися з нагоди й через відчинену браму вирушили на нічну прогулянку… Майже в усіх покрали свійську птицю, але цим діло не скінчилося. Щоправда, пані Піньйо, пекарка, яка не мала курей, цілий день кричала, що в неї вкрали праник і фунт синьки, але цей факт залишився недоведеним і в протокол його не внесли…

Балачки точилися цілий ранок, жителі містечка були розгублені й налякані. Жасмен Делаж розповів у школі про свою нічну пригоду.

— Так, це спритники, — сказав він. — Але якщо хоч один з них попадеться моєму дядькові, то, будьте певні, він його вколошкає, як кролика!

І, дивлячись на кас, додав:

— Ганаш має щастя, що дядько не зустрів його: він неодмінно застрелив би комедіанта. Всі вони однакові, каже він, і Десень так само вважає.

Але нікому й на думку не спало в чомусь підозрювати нових друзів. Тільки наступного дня Делаж розповів дядькові, що Ганаш, як і злодій, був узутий у мотузяні черевики. Вони зійшлися на тому, що слід було б розповісти про це в жандармерії. І вони потайки вирішили при першій-ліпшій пагоді поїхати до головного міста кантону й попередити жандармського начальника про крадіжки.

У наступні дні юний мандрівний актор, у якого відкрилася давня рана, не приходив до школи.

Вечорами ми простували на церковний майдан і тупцяли довкола фургона, дивлячись на світло лампи, що горіла за червоною завісою. Сповнені тривоги й украй збуджені, ми стояли на майдані й не наважувалися підійти до жалюгідної хури, що здавалася нам таємничим місточком, порогом країни, до якої ми не знали дороги.

Розділ шостий

СУПЕРЕЧКА ЗА ЛАШТУНКАМИ

За клопотами та хвилюваннями ми й не помітили, як настав березень і повіяли теплі вітри. Але на третій день після цієї лихої пригоди я вийшов уранці на шкільне подвір'я й раптом зрозумів: прийшла весна. З-за муру, що оточував подвір'я, цідився ніжний, мов літепло, вітерець, тихий дощ скупав уночі листя півоній, із садка віяло міцним запахом скопаної землі, а на дереві біля вікна наспівувала весняну мелодію якась пташина…

На першій же перерві Мольн заговорив про те, що треба було б якнайшвидше перевірити, чи правильний маршрут, у який вніс поправки наш повий друг. Довелося довго переконувати Мольна, що слід зачекати, поки ми знову не побачимося з нашим другом, поки не настане справді гарна погода… поки в Сснт-Агаті не зацвітуть усі сливи. Ми стояли простоволосі, прихилившись до невисокого муру, що відгороджував садок від провулка, й устромивши руки в кишені, — а вітер то обдавав нас холодом, ми здригалися, то огортав хвилею тепла, розбуджуючи глибоке, ні з чим незрівняне захоплення. Ох, брате мій, товаришу й супутнику, як ми тоді були певні, що щастя зовсім недалеко, варто тільки вирушити в дорогу — і ми його досягнемо!..

О пів на першу, під час обіду, ми почули, як на площі Чотирьох доріг загримотів барабан. Ми вмить опинилися біля хвіртки, забувши залишити на столі свої серветки. Це Гайані оголошував, що о восьмій вечора, в разі гарної погоди, на майдані біля церкви відбудеться велика вистава. Про всяк випадок буде натягнуто навіс, «щоб уберегти публіку від дощу». Далі Ганаш довго перелічував різні атракціони, але вітер доносив до нас далеко по всі слова, тож ми лише зрозуміли, що йшлося про «пантоміму… пісні… кінні змагання»; щоразу коли Гайані називав номер програми, гримотів барабан.

А коли ми вечеряли, цей величезний барабан, що оголошував про початок вистави, вдарив під нашими вікнами, аж затремтіли шибки. Незабаром гомінкі гурти жителів передмістя посунули на церковний майдан. А ми з Мольном, змушені сидіти за вечерею, нетерпляче тупотіли ногами.

Нарешті десь близько дев'ятої ми почули шерхіт кроків і приглушений сміх біля хвіртки — це прийшли по нас учительки. В цілковитій темряві ми гуртом подалися до місця вистави. Ще здалеку нам упало в око, що стіна церкви освітлена, мовби на майдані горить багаття. Біля входу під навіс погойдувалися на вітрі запалені олійні ліхтарі…

Всередині, наче в цирку, були розставлені амфітеатром лави. Пан Серель, вчительки й ми з Мольном посідали на лави в самісінькому низу. В мене й досі перед очима ця «зала», вельми тісна, схожа на справжній цирк, з великими темними полотнищами Замість стіп, ущерть наповнена публікою, серед якої були містечкова пекарка, ковалі, дами, хлопчики, селяни та багато інших людей.

Вистава вже почалася. На арені виступала дресирована кізонька; вона чемно клала свої ніжки на чотири склянки, потім — на дві, відтак — на одну-однісіньку. Ганаш пошепки щось казав їй, легенько торкаючись її паличкою й з тривогою позираючи на глядачів; рот у нього був розтулений, очі мертвотні.

Біля двох інших олійних ліхтарів, там, де арена з'єднувалася з фургоном, сидів на табуреті вдягнений у тонке чорне трико, з перев'язаною головою наш друг і вів гру.

Щойно ми посідали, як на арену вибіг поні в гарній збруї, і поранений хлопець примусив його пробігти кілька кругів; щоразу, коли від поні він вимагав показати, хто з присутніх у залі найлюб'язніший і найхоробріший, тварина зупинялася біля мене або біля Мольна. Та коли треба було знайти найфальшивішу, найскупішу або «найзакоханішу» особу, поні щоразу зупинявся біля пані Піньйо. І довкола неї здіймалися сміх, галас, гелгіт, наче в зграї гусей, за якими женеться спанієль…

В антракті наш друг підійшов до пана Сереля й заговорив з ним; учитель, мабуть, не відчув би більшої гордості,