Ніка Сасс - Міст: Подарунок з минулого, Ніка Сасс

- Вибач, що налякав, - промовив чоловік, підходячи ближче. - А я все думав, хто ж та нова подруга...

- Я не знала, що вона твоя дівчина. Юліана - класна, добра, весела, і цікава.

- Знаю, - усміхнувся Стас. В нього було таке відчуття, що Агата рекламує йому його ж наречену. - Та краще їй не знати всіх подробиць нашого минулого.

- Так, звісно. Коли у вас весілля? - навіщось спитала дівчина і відразу пожалкувала. Адже не хотіла цього знати.

- У вересні.

- Ми вже поїдемо, - промовила, намагаючись не дивитись на чоловіка.

- Коли? - вихопилось у нього, наче, для нього це мало значення.

- Ще два тижні. В нас вже квитки на руках, тож...

- Гаразд. Я за кремом для засмаги приходив, - він підняв руку, демоструючи тюбик. - Піду на пляж. 

***

Ввечері чоловіки готували м’ясо на мангалі, а дівчата нарізали овочі і накривали стіл у альтанці. Данилко бігав по подвір’ю то до матері, то до Оскара зі Стасом. Йому було цікаво хто і що робить, а ще він вже хотів їсти, тож таскав овочі і зелень зі столу. А ще хлопчик дуже сильно зрадів, коли Вітренко зняв пару вже готових шматочків м’яса і остудивши дав йому. Агата помітила, що між ними вже встановився якийсь зв’язок, хоча вони так мало знайомі. Не інакше як якась магія на рівні крові і ДНК. Данилко хоч і товариський хлопчик, та відразу близько нікого не підпускає, а тут майже відразу так легко спілкується. А ще дівчина помітила, що він все більше стає схожим на батька. І їй було страшно від того, що це помітить хтось ще. Наприклад, сам Стас чи Юліана. Вона боялась реакції.

- А ці двоє непогано поладнали, - промовила Ліна, підморгуючи Агаті, киваючи на Стаса і Данилка, що бавились в наздоганялки. Юліана в цей момент відійшла кудись в будинок.

- Ш-ш-ш, - приклала палець до губ Агата. - Не скажи чогось подібного при Юліані.

- Але ж ти скажеш Стасу про сина? 

- Так. Мабуть. Але все ще думаю, коли і як. І чи потрібно це йому?..

- Perfectisimo! Mi bebe!* - прокоментував Оскар, що підійшов, обійнявши Агату ззаду, розглядаючи нарізку з овочів і салати. 

- Дівчата теж в цьому приймали участь. Не нахвалюй лише мене, - відповіла, поцілувавши його в щоку. 

Стас, побачивши цю милу сцену, ледь не спіткнувся, ненесучи тарілку з м’ясом. Він знайшов поглядом Юліану, що розставляла посуд і пританцьовувала під пісню, що лунала з колонки. Це допомогло йому перемикнутися. Юліана з посмішкою забрала в нього тарілку і поцілувала в губи. Агата, побачивши це, швидко відвела погляд. 

А потім вся компанія гуртом вечеряли, слухали музику і розмовляли.

***

Прокинувшись вранці, Агата потягнулась і збиралась піти на кухню, щоб приготувати каву і сніданок для всіх. Оскар все ще спав на дивані у вітальні, і знаючи друга, тепер його до обіду не підняти. Та опинившись на кухні, застигла. Біля плити вже стояв Стас. В шортах і білій футболці він здавався таким домашнім. Від погляду на хлопця у Осецької побігли сироти по шкірі, а у низу живота сполохались метелики від спогадів. Вона дивилась на нього на цій кухні і згадувала їхнє літо шість років тому, а ще те, що тоді було між ними. Вона відчувала шалений потяг до цього чоловіка, не дивлячись на те, що сама заборонила собі навіть думати про нього. Шість років нарізно не змогли цього змінити. Наче відчувши, що на нього дивляться, Вітренко озирнувся і зустрівся з нею очима, в яких читалось здивування і щось іще.

- Привіт, - промовила трохи хрипким після сну голосом дівчина, відводячи свій відвертий погляд від досконалого тіла чужого нареченого.

- Привіт, - відповів з усмішкою, роздивляючись  дівчину. За мить його зіниці розширись і він швидко відвернувся.

- Я готую омлет, сподіваюсь, ти не проти? - спитав чоловік, продовжуючи стояти до неї спиною.

- Звісно, ні, - вона підійшла до плити, щоб поставити турку з кавою і випадково стегном торкнулась Стаса. - Пробач, -Агаті вже хотілось щезнути від незручнсті і напруги. 

Стас майже не спав цієї ночі, бо перебувати в цьому будинку, ще й в спальні, для нього виявилось справжніми тортурами. Варто було лише зайти до кімнати, як одразу нахлинули спогади шестирічної давності. Тоді в них з Агатою все тільки починалось. Зараз же йому було важко, коли руда відьма знаходилась аж так близько, що він відчував ніжний запах її шкіри. Його тяжіння до неї присутнє і крізь стільки років. Тож зараз найбільше він бажав, щоб хтось перервав їхнє усамітнення і, в цей же час, щоб ніхто його не порушував.

- Будеш каву? - спитала Агата, стоячи в півоберту до чоловіка.

- Так. Дякую, - відповів Вітренко, закусивши губу і роздивляючись її профіль.

Агата налила каву у чашки і, озирнувшись, ледь не втиснулась в міцне тіло Стаса. Вони зустрілись поглядами: блакитний проти карого. А далі все відбувалось наче в уповільненій зйомці: чоловік обережно забрав у неї чашки і поставив на стільницю, прибрав за вухо неслухняне пасмо, торкнувся щоки. Агата була наче під гипнозом, мовчки дивилась, навіть не дихаючи, не маючи сил опиратися цьому тяжінню між ними.