Катріна Страж - Потраплянка № 13 або 12 наречених для принца Ендрю, Катріна Страж

Свого часу його родина натерпілась від потраплянки, тому Доріан з упередженістю ставився до них усіх. Та ця дівчина була не такою, вона, беззаперечно, була запальною, безрозсудливою, але при цьому відвертою та щирою. А ще, добре билась і мала стрункі привабливі ніжки. Доріан посміхнувся, пригадавши її зіпсовану сукню та панчохи, що так раптово відкрились його погляду. Так, ніжки в неї гарні, як і вся фігура, та й обличчя нівроку, і що дивно, вона мала аналітичний склад розуму. Цікаво, ким вона була у своєму світі? Крім того, що Ніка прагнула повернутись додому, Доріан майже нічого про неї не знав. Може, на неї там хтось чекає, тому вона так рветься назад? Втім, навряд у неї вийде повернутись – історії не відомі прецеденти зворотного процесу.

*****

Залишимо Доріана наодинці з його думками та відправимось слідом за його слугою. Чоловік пройшов повз безліч коридорів і вийшов на двір. На жаль, він не бачив того, хто німою тінню слідував за ним. Зараз цей невідомий стояв у коридорі, що мав назву «Шлях претенденток», як раз навпроти портрета Діани, першої з потраплянок.

- Цікаво, що замислив цей надокучливий хлопчисько? – прошепотів чоловік. – Втім, йому не вдасться обіграти мене. Дуже скоро все закінчиться, і Доріан, скоріш за все, помре разом з іншими. Подумати тільки, він міг стати твоїм родичем, моя люба Діано, - чоловік повернувся до портрета першої потраплянки та ніжно, з якимось благоговінням, провів рукою по намальованій сукні. – Хоча, якби тоді все пішло так, як було заплановано, зараз би наші нащадки царювали у Тревонії. Та нічого, я обіцяю тобі, що цього разу мене ніхто не зупинить! Лише дочекайся, моя кохана, і я кину світ до твоїх ніг!

*****

- Рито, в цій сукні ти просто чарівна!, - я зайшла до подруги в кімнату, і зараз спостерігала за останніми приготуваннями до четвертого етапу відбору. Служниця закінчувала чаклувати із зачіскою Марго, вколюючи у її волосся останні шпильки з живими квітами. Завершивши свою справу, служниця вклонилась нам і вийшла з кімнати. Згідно з етикетом Тревонії, вона буде чекати на нас біля вхідних дверей до наших апартаментів.

- Ти також прекрасно виглядаєш, - посміхнулась у відповідь подруга.

- Не можу не погодитись, - з важним виглядом промовила я.

Ми обидві виглядали приголомшливо. Моє вбрання трохи нагадувало японський стиль. Сукня була з щільного темно-синього шовку з довгими рукавами, від талії тканина розходилась, відкриваючи перламутрову атласну спідницю. Волосся зібрали на затилку, прикрасивши шпильками з підвісками у вигляді гілочок гліцинії.

Рита, у біло-червоній оксамитово-шовковій сукні, що підкреслювала талію та груди, із бутонами бордових троянд у волоссі, виглядала якоюсь тендітною, чуттєвою та звабливою. Чимось вона нагадувала мені Кармен або Есмеральду.

- Якщо Ендрю не заспіває «Бель», я його покусаю, - посміхнулась я, дивлячись на подругу.

- Ну ти й скажеш, - від моїх слів Ритка зашарілась.

- А що!, – підкинула я дрова у полум’я фантазій Марго, - Ти лишень прикинь, як він співає: «Біль заповзає в душу темним змієм, я з ним змиритись мушу та не вмію, як забути очі, що пронизують мене, і стан дівочий, наче диво неземне», - продекламувала я строки з колись популярної пісні. Сама не знаю, звідки її пам’ятаю, напевно, вихователі в дитсадку часто наспівували.

- Ну тебе, - Марго зовсім знітилась, - ходімо вже, а то запізнимось.

- Як накажете, моя королево, - промовила я.

У супроводі служниці ми зайшли до зали претенденток. Деякі з «наречених» вже були на місці. Десь серед натовпу я побачила Доріана і мимоволі замилувалась ним. Виглядав він до біса привабливо у білому атласному костюмі, що підкреслював його статуру. Рита прослідкувала за моїм поглядом і посміхнулась.

- А ви б чудово виглядали разом, - як ні в чому не бувало, зауважила подруга.

- Ой, ну ти й ляпнула, - тепер настала моя черга червоніти. Навіть не очікувала, що Марго вдасться мене зачепити, - і взагалі, це неможливо.

- А я гадаю, що тобі потрібен чоловік на кшталт пана ін-Грея, - не вгамовувалась Рита.

- Мені потрібен такий, щоб був зі мною на одній хвилі, - з подивом зрозуміла, що намагають чи то виправдатись чи то перевести тему.

- Тобі потрібен такий, щоб міг тебе вчасно зупинити, аби сама собі не нашкодила, - посміхнулась подруга.

- От вдома такого і знайду, - з викликом відрізала я, на що подруга лише приречено зітхнула. Наші погляди щодо повернення та кардинально іншого підходу до перебування в Тревонії не знайшли точки перетину. Кожна залишилась при своїй думці. Зрештою, ми навіть припинили обговорювати цю тему. Лише інколи, як зараз, вона раптово спливала у розмові.

Про своє бажання повернутись я не забула, але зловила себе на тому, що спостерігаю за Доріаном, як він рухається, з ким розмовляє, як виглядає, на кого дивиться. Одного разу наші погляди перетнулись. Декілька митей ми пожирали очима один одну. Погляд Доріана затримався на моїх губах, і мене раптово кинуло в жар, аж в горлі пересохло, а потім чоловік злегка вклонив голову, вітаючись зі мною, і відвернувся – хтось до нього підійшов для розмови. Я стояла, як громом уражена, не розуміючи своє реакції. Він що, загіпнотизував мене? Теж мені, екстрасенс липовий. Я невдоволено пирхнула і подумки показала йому язика.