Psevdonim - Ера Агонії, Psevdonim

Другим містом був Соляріс, стародавнє місто в долині річки, відоме своїми храмами, святилищами, центрами навчання та мудрості, місто, де віра та знання були головними цінностями, місто, що вважалося оплотом світла, противагою темним силам. Соляріс, символ людської духовності та віри, мав стати символічною жертвою, демонстрацією того, що навіть святі місця не можуть захистити від агонії, що навіть віра не може врятувати від відчаю, що темрява здатна поглинути навіть світло, перетворивши його на попіл.

Третім містом був Ферраркс, столиця королівства, місто-фортеця, розташоване на високих пагорбах, оточене міцними мурами, захищене великою армією, місто, що було серцем політичної влади, символом людської сили та організації, останнім оплотом опору темряві. Ферраркс, символ людської влади та порядку, мав стати остаточною метою, вінцем його темної кампанії, ключем до підкорення всього людського світу. Падіння Ферраксу мало означати, що влада людей зламана, що порядок зруйнований, що агонія перемогла, що світ остаточно перетворений на темне королівство страждання, кероване некромагом Мортеусом.

Мортеус розробив план наступу на три міста, використовуючи Вельзен як базу для операцій, розподіляючи свої сили, готуючи нові темні інструменти, використовуючи досвід падіння Вельзена для вдосконалення стратегії зараження. Він відправив нові хвилі «Ткачів Страху» та Маріонеток Агонії до трьох міст, використовуючи різні шляхи проникнення, різні методи інфільтрації, адаптуючись до особливостей кожного міста, роблячи напад більш ефективним, більш невидимим, більш жахливим.

Карта Агонії пульсувала, відображаючи розгортання темної експансії, показуючи, як агонія розповзається по світу, як тінь жаху згущується над людськими містами, як наближається час остаточного підкорення, час, коли некромаг Мортеус стане повелителем світу страждання, володарем агонії, королем темряви. І шлях болю та жорстокості вів його вперед, до нових вершин влади, до нових глибин темряви, до остаточного тріумфу агонії над життям.

За сигналом Мортеуса, три хвилі темряви одночасно захлеснули Умбріпортус, Соляріс та Ферраркс. «Ткачі Страху» та Маріонетки Агонії, відправлені з Вельзена, почали розгортати операцію зараження у трьох напрямках, використовуючи арсенал жаху, створений некромагом, та досвід падіння Вельзена для досягнення нових перемог. Три фронти агонії відкрилися одночасно, наступаючи на людський світ з трьох різних боків, розширюючи темну імперію Мортеуса, наближаючи час його остаточного тріумфу.

Умбріпортус, місто-порт на березі моря, першим відчув удар. «Ткачі Страху», використовуючи приховані шляхи через портові доки та підземні комунікації, проникли в місто непомітно, наче морський туман, розповсюджуючи підсилені копії Амулета Агонії в портових кварталах, на рибних ринках, у тавернах для моряків, у військових казармах, в місцях, де скупчувався сильний та волелюбний народ Умбріпортусу. Маріонетки Агонії, замасковані під торговців, мандрівників, моряків, портових робітників, інфільтрувалися в міське життя, розповсюджуючи чутки, сіючи паніку, підриваючи довіру між людьми, готуючи ґрунт для масового психозу.

Вплив амулетів та заклинань мору почав проявлятися у Умбріпортусі швидко та агресивно, як штормовий вітер, що налітає з моря. Першими ознаками стали неспокій серед моряків – міцні, загартовані штормами чоловіки почали відчувати безпричинний страх перед морем, відмовлятися від виходів у плавання, бачити жахливі видіння про морських чудовиськ та кораблі-привиди. Паніка поширилася портовими доками, зачепивши рибалок, торговців, вантажників, паралізуючи портове життя, руйнуючи торгівлю, підриваючи економічну силу Умбріпортусу.

Заклинання Нічних Кошмарів атакували сни мешканців Умбріпортусу, перетворюючи їх на кошмарні подорожі в безодню страху. Волелюбні жителі міста, звикли до боротьби зі стихією, до опору ворогам, почали втрачати силу духу, стаючи пригніченими, виснаженими, втрачаючи волю до опору, занурюючись у відчай. Упертість та незалежність, що були гордістю Умбріпортусу, почали перетворюватися на параліч, на безпорадну апатію перед лицем невидимого жаху.

Соляріс, місто світла та віри, зустрів навалу агонії іншим чином – тихо, підступно, як тінь, що падає на сонячне світло, затьмарюючи його поступово, непомітно. «Ткачі Страху», переодягнені в паломників, жебраків, мандрівних проповідників, проникли в Соляріс, розповсюджуючи амулети в храмах, святилищах, монастирях, школах мудрості, в місцях, де люди шукали розради, просвітління, духовної сили, отруюючи самі джерела віри та надії. Маріонетки Агонії, інфільтровані у церковні кола, в наукові товариства, в благодійні організації, почали сіяти сумнів, розбрат, єресь, підриваючи основи духовної єдності Солярісу, руйнуючи його релігійні та культурні традиції.

Заклинання Мору вразили Соляріс не панікою, а сумнівом. Вчені мудреці почали сумніватися у своїх знаннях, у своїх відкриттях, у самій природі істини, втрачаючи віру в розум, занурюючись у інтелектуальний відчай. Священники почали сумніватися у своїй вірі, у своїх богах, у святості храмів, втрачаючи здатність давати розраду, занурюючись у духовну порожнечу. Парафіяни почали сумніватися у всьому – у вірі, у знаннях, у власному існуванні, втрачаючи надію на порятунок, занурюючись у глибини відчаю. Світло Солярісу почало згасати, затьмарюватися тінями сумніву, розпачу, безнадії, перетворюючи місто віри та мудрості на пустку, на поле духовної агонії.

Ферраркс, місто-фортеця, столиця королівства, зіткнувся з наступом агонії найбільш жорстко, відкрито, агресивно, як облога, що починається з перших ударів по мурах фортеці. «Ткачі Страху», не маскуючись, не ховаючись, відкрито увійшли до Ферраксу, використовуючи телепортацію, темні портали, магічні переходи, з'являючись у різних точках міста одночасно, розміщуючи амулети на головних площах, біля урядових будівель, біля королівського палацу, біля казарм королівської гвардії, в центрі політичної влади, в серці людського порядку. Маріонетки Агонії, виступаючи як провісники темряви, як глашатаї некромага Мортеуса, почали розповсюджувати заклинання мору відкрито, голосно, демонстративно, створюючи ефект психологічної атаки, тиску, залякування, спрямованого на руйнування волі до опору у захисників Ферраксу.