Ірина Мальчукова - Антресолія – країна забутих бажань, Ірина Мальчукова

– Ох-ох! Припиніть! – нетерпляче затупотів міліціонер, піднявши в небо велику хмару квіткового пилку.

– Апчхи! Апчхи! – відразу ж відреагував професор Абра-ар, який давно вже не згадував про свою алергію.

– Звіт скласти треба... – наполягав на своєму бублик, але, помітивши, що буква «Д» вже відкопилила нижню губку і готова розридатися, змінив свою думку: – Обійдемося без звіту.

Дівчинка заплескала в долоні і поцілувала міліціонера в щоку, висловлюючи у такий спосіб свою вдячність.

– Ох... це... – зніяковів бублик, і його круглі щоки вкрилися рум'янцем. – Мене звуть Опанас Оперенко. Молодший лейтенант, але скоро буду старшим...

– Ги-ги! – посміювався в долоньку Яшка, якому було смішно спостерігати, як дорослий дядько з пістолетом червоніє і ніяковіє перед дівчиськом.

– Однак, – схаменувся міліціонер, почувши хихикання хлопчика. – Квитанцію все-таки заповнимо. Сплатите після прибуття в Алфавіт.

Лейтенант Оперенко дістав помаранчевий свисток, дмухнув у нього, викликаючи помічника – цифру «нуль», таку ж округлу, як і бублик.

– Кхі... Кхі... – стурбовано покашлював Карате, обмацуючи свої кишені.

Коли з формальностями було покінчено і водій з пасажирами зайняли свої місця, цього разу пристебнувшись ременями, Опанас Оперенко, який сидів вже в міліцейській машині, помахав мандрівникам рукою і крикнув:

– Обережніше там! Остерігайтеся чорних дір!

– Не збийте якусь зірочку! – попередив нулик і, посміхнувшись, побажав: – Щасливої вам дороги!