О. Генрі - Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели

не вторгався на це узбережжя. Люди тут іще не чули його. А коли й почують, то не повірять. Це простодушні діти природи; прогрес іще не навчив їх слухати увертюру з консервної банки, а регтайм[71] може штовхнути їх на криваве повстання. А втім, ви можете спробувати. У кращому разі, населення просто не прокинеться, коли ви почнете грати. На людей це може вплинути двояко, — каже консул. — Або вони сп’яніють, слухаючи, як той полковник із Атланти при звуках маршу “Вперед у Джорджію”, або ошаліють і переведуть мелодію в інший ключ сокирою, а вас укинуть у тюрму. В останньому випадку,— каже консул,— я виконаю свій обов’язок: пошлю каблограму в державний департамент, накрию ваші тіла зоряним прапором, коли вас розстріляють, і пригрожу їм помстою країни з найбільшим у світі експортом золота й найміцнішими фінансами. Мій прапор і так уже весь продірявлений кулями, — каже консул, — і все через отаке. Вже два рази, — каже консул, — я телеграфував урядові, щоб сюди надіслали пару канонерок для захисту американських громадян. Один раз департамент надіслав мені пару канарок. Вдруге, коли тут збиралися скарати на смерть чоловіка на прізвище Ріс, вони переслали мою телеграму в департамент сільського господарства. А тепер потурбуймо сеньйора, що стоїть за стойкою, хай він дасть нам іще пляшку червового вина.

Такий монолог прочитав нам з Генрі консул у Солітасі.

Незважаючи на пересторогу, ми того ж вечора найняли кімнату на Кальє де лос Анхелес, головній вулиці, що тягнеться понад берегом, і поставили там свої чемодани. Кімната була простора, темна й весела, тільки замала. Вікна виходили на іншу вулицю з будиночками та оранжерейними рослинами. Місцеві селяни ходили туди й сюди по прекрасному пасовиську між тротуарами, їй-право, це скидалось на оперний хор, коли на сцену от-от має вийти шах Кафузлум.

Ми саме стирали порох зі своєї машини, готуючись до завтрашнього дня, коли високий, вродливий білий чоловік у білому костюмі зупинився біля наших дверей і зазирнув до кімнати. Ми запросили його, й він уступив у кімнату і безцеремонно оглянув нас. Він жував довгу сигару й задумливо мружився, мов дівчина, що вибирає сукню для балу.

— Нью-Йорк? — запитує він нарешті, звертаючись до мене.

— З самого початку й час від часу,— кажу йому.— Невже ще не зітерлось?

— Вгадати не важко, якщо розумієшся на цьому,— каже він.— Це видно по жилету. Ніде більше не вміють правильно покроїти жилет. Піджак — можливо, але жилет — ніколи.

Потім цей білий дивиться на Генрі Горсколлара й вагається. — Індіанець,— каже Генрі. — Приручений індіанець.

— Меллінджер,— каже білий.— Гомер П. Меллінджер. Ну, хлопці, ви конфісковані. Ви тут — як діти в лісі, без няньки й без арбітра, і мій обов’язок — допомогти вам зачепитися за що-небудь. Я виб’ю підпірки й гарненько спущу вас на прозору водичку цієї брудної тропічної калюжі. Вас треба охрестити — й коли ви підете зі мною, я розіб’ю пляшку вина об вашу носову частину, як цього вимагає звичай.

Після цього ми аж два дні гостювали у Гомера П. Меллінджера. Цей чоловік був неабиякою персоною в Анчурії. Він знав своє діло. Він був справжній Кафузлум. Коли ми з Генрі були діти в лісі, то він був птах-вівчарик, що спурхнув до нас із найвищої гілки. Ми з ним та з Генрі Горсколларом узялися за руки й почали скрізь тягати свій грамофон і гуляти на всю губу. Ми заходили в кожні відчинені двері й заводили нашу машину, і Меллінджер закликав людей звернути увагу на хитромудру музику та на його щирих друзяк Senores Americanos[72]. Оперний хор пройнявся глибокою пошаною до нас і ходив слідом з хати до хати. Після кожної платівки нам підносили випити чого-небудь нового. Щодо випивки, у місцевих жителів є дуже приємні способи — вони так і вкарбовуються в пам’ять. Надрубується зелений кокосовий горіх і наливається в нього, просто у сік, французький коньяк та інші присмаки. Ми пили й це, й ще багато дечого.

Наших з Генрі грошей ніхто не брав, наче вони були фальшиві. За все платив Гомер П. Меллінджер. Цей чоловік умів знаходити пачки банкнот у таких місцях на своїй особі, де сам Герман Чарівник не виявив би, як то кажуть, ні кроля, ні яєчні. Він міг би заснувати кілька університетів, зібрати колекцію орхідей, і в нього б ще зосталось досить грошей, щоб скупити голоси всіх кольорових виборців у країні. Ми з Генрі частенько задумувались, де він добуває стільки дурних грошей. Якось увечері він відкрив свій секрет.

— Хлопці,— сказав він,— я дурив вас. Ви думаєте, я просто собі метелик. А насправді — ніхто в цій країні стільки не працює, як я. Я висадився на цьому березі десять років тому, а перед двома роками став тут найбільшою фігурою. Я міг би коли завгодно обкрутити навколо пальця оцю лимонадну республіку. Я звіряюсь на вас, бо ви — мої земляки й гості, хоч ви й сповнили мою другу батьківщину найгіршою системою шумів, яку будь-коли клали на музику.

Я обіймаю пост особистого секретаря у президента республіки, і мій обов’язок — керувати нею. Мого імені немає в офіційних документах, а тим часом я — все одно, що гірчиця в приправі до салату. Всі закони, що проходять через конгрес, усі концесії, на які дається дозвіл, усі мита на імпорт, які збираються в країні, все справа рук Г.П. Меллінджера. В парадній приймальні я наливаю чорнило в чорнильницю президента і обшукую приїжджих чиновників, чи немає при них кинджала або динаміту, але в задній кімнаті я диктую урядові політику республіки. Ви нізащо не догадаєтесь, як я домігся такого впливу. Такої штуки, мабуть, ще ніхто не вигадував. Ось послухайте. Пам’ятаєте напис на шкільних зошитах: “Чесність — найкраща політика”? Оце воно й є. Я став добувати гроші чесністю. Я єдиний чесний чоловік на всю республіку. Уряд про це знає; народ знає; знають і всякі темні людці, хабарники; знають і концесіонери-іноземці. Я примушую уряд тримати своє слово. Коли людині пообіцяли посаду, вона її одержує. Коли іноземний капітал купує концесію, він дістає те, чого йому треба. У мене тут монополія на чесність — і жодної конкуренції. Якби полковник Діоген прийшов сюди із своїм ліхтарем, він би мав мою адресу за дві хвилини. Грошей це дає не бозна-скільки, але зате справа певна, і вночі