Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

Дуже прошу - хоч якось ставьте відгуки. Бо сидиш і думаєш - чи потрібно це взагалі комусь? Хочаб просто + чи ++ а краще +++++))

Четвер минув легко і просто. Вранці Макс витягнув дівчину на зарядку, а після сніданку байдикував. Зранку Оррі була дещо скута і кидала на нього полохливі й очікувальні погляди, а після сніданку чим скоріш залізла в ноут і вся пропала там, навіть не відгукувалася іноді. Макс зазирнув їй через плече – місячний календар, рослини, біоенергетика, місця природної сили тощо... Відьма є відьма... хоч і молоденька. Макс поглядав на неї... так... добре, що це був сон. Якби вона прийшла до нього справді, то навряд чи б він утримався. Та й навіщо? Якщо прийшла – значить знає навіщо... Хоча, звісно, у жінок усе так заплутано... Дожився – уже сни з голими бабами сняться...

Пішов гуляти лісом, попросивши Кузьму наглядати за дівчиськом. Дорогою розмірковував. «От живе людина, живе... думає, що все у світі знає, а потім – р-раз! і виявляється, що нічогісінько вона не знає взагалі. Що більше я знаю – то більше розумію, що нічого не знаю... Тільки дурні в усьому впевнені. Ну хто при здоровому глузді слухав би його, розкажи він, що вдома в нього мешкає домовик... здатний у своїй бойовій подобі розривати людину на шматки... у гості приходять відьми... він, щоправда, нічого отакого, окрім того випадку з вогнем, і не бачив, але хтозна, те, що він нічого не бачив, зовсім не означає, що нічого не було або не може бути... Ох, так, ще той випадок на автостанції... Одного переїхав другий, а після цього сам розбився насмерть. А ще в нього печера із золотом є. Як у Алі-Баби. І зі зброєю... дуже навіть цікавою... І емоції він чужі чує, і ще багато чого його самому не зрозумілого відбувається, наприклад – бачення минулого. Орька каже, що він той, що бачить… А в лісі, схоже, є лісовик і не тільки. І ще в нього ціле селище людей з іншого світу, які його вважають паном-володарем і не в силах проти нього й слова промовити, не кажучи про те, щоби зробити щось навпроти його волі, хоч усім кагалом ненавидять його за якісь минулі витівки та знущання над ними. Така ось історія... І хто при здоровому глузді в це все повірить? А що йому з усім цим робити? Друзів не завести... хто хоче дружити з паном? Га? немає охочих... Залишається наказувати, раз він повелитель. З жінками теж якось туго... Скільки їх побувало біля нього за останній місяць... і голих, і напівголих, і вдягнутих... і мацав він їх як хотів... а толку? Усі вони чужі або підневільні... Он, Оррі... то вона до нього сама в ліжко прийшла, хоча, кажуть, не так давно він її зґвалтувати намагався в грубій формі... Прийшла, бо наказав пан, не послухатися – ні-ні... А Рея на все була згодна, аби тільки з її дівчатами нічого не трапилося... Ех... які люди... Ну хто зараз на таке піде? Селяни он на весілля їм дарували найцінніше, що в них було взагалі. Щоб усвідомити це, треба уявити, що ти на безлюдному острові, маєш єдиний ніж і ти його даруєш другові, щоб той щасливий був. І ці люди щасливі по-справжньому. Живуть і радіють життю. А ще цікаво, як це так, що про це селище ніхто нічого не знає? Ні на картах, ні на супутникових знімках... ні якийсь пронирливий чинуша сюди досі не доліз... як так? Коли розмовляв з водіями вантажівок, що матеріали, замовлені привозили, то ті в один голос стверджують, що їздять цією дорогою багато років, і ніякого повороту в ліс вони не бачили ніколи. Ні першого, ні другого. Тобто – ні до нього, у Вовчий Лог, ні в селище – у Вовчу Падь. А ось коли замовлення везли, то ось він поворот... просто перед очима... Хоча, чому тут дивуватися, коли відьми і домовики є...» Потихеньку його думки перейшли на більш реальні моменти. За підрахунками, вже витрачено приблизно чверть усіх “статків”. Це на ремонти квартир, весілля, прикраси і все-все-все для “своїх баб” і людей у селищі... Не мало, але й не смертельно. Золота в нього на мільйони, голод не загрожує… Ах, так... ще ж є перевертень у підземеллі, який його теж господарем вважає, ось. Далі – якщо продавати зброю, то теж непогано вийде. Раритетна старовина у відмінному стані. Колекціонери відірвуть із руками. Це якщо що. Так-то він не збирався цього робити – гроші будуть не такі щоб величезні, а такі речі більше взяти буде ніде. О... ідея – треба буде покопатися і прихопити собі трохи сучасніший арсенал, хіба мало що... хороший кулемет ще нікому не завадив. У селище він усе необхідне придбав, далі нехай самі... не панська це справа... Нехай ставлять своє виробництво, та хустинка, що в Реї була, то і є якийсь там хитрий ельфійський шовк. Щось таке, що ніби не зношується, не горить, не промокає і ще багато якихось “не”... от нехай і займаються. Тканину з нього роблять, розуміючі люди таке заберуть. А він допоможе цей збут налагодити.

Завтра їде в місто. Прямо на завод. Таня сказала – на одинадцяту чекатиме. Чому саме так? Може зайнята? Подивимося. Потім, увечері – на квартиру, збирати даму на переїзд. Субота витратиться на переїзд, а ще треба підкупити дечого... Усе, що вдома було, він роздав, треба відновити. Накидавши в голові список того, що треба закупити, він звернув на якусь стежку і вийшов до розмиву. Струмок від його будинку промив неабияку промоїну і йшов кудись глибше в землю. Макс присів на пень, сперся на повалений стовбур. Посидіти, розслабитися... приємно. Треба відвезти це дівчисько в селище, разом із ноутом... електрика там працює, ноут є від чого живити, нехай там і займається. Разом із Реєю. І буде в нього те, що хотів – тиша і спокій. Як він і волів з самого початку. Воно, звісно, від дівчини шуму ніякого, навіть користь, але все одно, поїсти він і сам собі може зробити, а вона тремтить щоразу, як він до хати заходить. Мовчить, ні м’язом не здригнеться, але він же відчуває, як у неї серце заходиться в жаху... хоч і каже, що не боїться. Мужності, звісно, в неї, дай бог кожному мужику. Бути майже зґвалтованою і сидіти в одному домі зі своїм ґвалтівником... Сидіти й мовчати, посміхатися йому... Е, друже,.. та ви садист... так знущатися над дівчиною.» Розслаблено прикрив очі.