Автор невідомий - Українські традиції

Коли Ілля піднявсь на небо, то з нього впав плащ. Єлисей бачив усе це і вигукнув: «Батьку мій! Батьку мій!» Єлисей підняв плаща, вдарив ним по воді, вода розійшлася, і він пройшов Йордан по сухому. На другому березі стояли друзі Іллі і бачили це Боже чудо. Вони підійшли до Єлисея і сказали: «Дух Іллі спочив на Єлисеєві». Вони йому поклонилися, як пророкові (2 Цар. 2; 1—15).

Під час земного життя Ісуса Христа іудеї, бачачи великі чудеса його, приймали Його за пророка Іллю (Матв. XVI, 14).

В день Преображення Господа Ілля як представник пророків у світлі явився разом з Мойсеєм на горі і розмовляв з Господом. Святого пророка Іллю поважають монголи, буряти забайкальські. Татари в цей час не працюють. У своїх піснях Церква називає пророка провідником великих справ Божих.

Тропар свята: Ангел тілесний, твердиня пророків, другий предтеча Христового пришестя, Ілля славний, що послав з височини Єлисеєві благодать недуги зцілення й прокажених очищати, і всім, хто шанує його, подає зцілення.

За народною міфологією, Ілля є наступником громовика Перуна, і з цим в'яжеться багато вірувань та легенд, як-от:

«Грім гримить, то Ілля по небесному мосту в огненній колісниці їде».

«До Іллі хмари ходять за вітром, а після Іллі – проти вітру».

Існує народна легенда, що коли біси повстали проти Бога, то Бог наказав Іллі прогнати нечисту силу з неба. З того часу Ілля ганяється за бісами і пускає в них огненні стріли: громи і блискавки.

Якщо в цей час грім запалить хату, то селяни колись вірили, що таку пожежу нічим погасити не можна, бо ж: «Як Бог запалив, то чоловік не погасить!»

Під час грози селяни запалювали перед образами «страсну свічку», щоб грім хати не спалив.

Після Іллі починається озимий посів жита й пшениці.

«На Іллі новий хліб на столі» – селяни у цей час вже випікають хліб з нового врожаю.

Святої мироносиці рівноапостольної Марії Магдалини
(22 липня ст. ст. – 4 серпня нов. ст.)

Марія Магдалина народилась у Сирії, в містечку Магдали, поблизу Капернаума, тому була названа Магдалиною. Про неї часто згадується в Євангелії, оскільки вона була найщирішою послідовницею Ісуса Христа, який зцілив її, вигнавши з неї сім демонів. Вона ходила з Ним, прислуговувала Йому. Разом з іншими жінками Магдалина йшла і плакала за Господом, і вона бачила гроба, і як покладене тіло Його (Лук. XXIII, 55). Коли Господь був розп'ятий на хресті, вона здалеку з глибокою скорботою дивилась на Розп'ятого і дивилась, де ховали його (Марк. XV, 47; Матв. XXVII, 61).

В день воскресіння Ісуса Христа, до зорі, коли ще було темно, Марія Магдалина прийшла до гроба, щоб ароматами і миром помазати тіло Господа, але, не знайшовши Його в гробі, сповістила про це апостолів Петра й Іоанна і знову повернулась до гроба, де гірко плакала. Вона перша почула від ангела Господнього звістку про те, що Ісус воскрес (Лук. XXIV, 1—6). В Євангелії оповідається: «Як воскрес Він уранці дня першого в тижні, то з'явився найперше Марії Магдалині, із якої був вигнав сім демонів» (Марк. XV, 9). Побачивши воскреслого Господа, вона радісною звісткою про Його воскресіння втішила Його учнів. Як перша благовісниця воскресіння Христового, визнана св. Церквою Рівноапостольною. Після вознесіння Господа на небо Марія Магдалина разом з Божою Матір'ю залишалась з апостолами в Єрусалимі, а потім для проповіді віри Христової відвідала багато міст, в тому числі й Рим. Тут, за давніми переказами, з словами: «Христос Воскрес!» піднесла червону крашанку імператорові Тиверію і звинуватила перед ним Пілата в хресній смерті Спасителя. Після цього християни дарують одне одному крашанки в свято Воскресіння Христового. З Риму Марія Магдалина попрямувала в Ефес до Іоанна Богослова і допомагала йому проповідувати віру Христову. Там вона й померла.

В IV ст. отці Церкви Амвросій, Золотоуст, Августин та інші прославляли Рівноапостольну в своїх проповідях.

В V ст. за царювання грецького імператора Льва І мощі її перенесені із Ефеса до Константинополя.

Тропар свята: За Христом, що для нас від Діви народився, чесна Магдалина Маріє, ти послідувала, заповітів і науки Його додержуючи. Тому сьогодні, святу твою пам'ять шануючи, прощення гріхів за твої молитви одержуємо.

Святих мучеників – благовірних князів українських Бориса та Гліба
(24 липня ст. ст. – 6 серпня нов. ст.)

Князі Борис і Гліб були синами св. Рівноапостольного князя Володимира і при святому хрещенні були названі Романом і Давидом. Борис княжив у Ростові, а Гліб у Муромі. Обидва своєю справедливістю, мудрістю і лагідністю здобули любов і повагу своїх підлеглих.