Джордж Мартін - Битва королів

«Та він на ногах не стоїть,— побачив Тиріон.— Рана, вогонь... це кінець, треба шукати когось іншого, але кого? Сера Мандона?» Він поглянув на вояків і збагнув, що толку не буде. Кліганів страх підкосив їх. А без ватажка вони теж іти відмовляться, і цей сер Мандон... він небезпечний, як і казав Джеймі, і за ним не підуть люди.

Вдалині знову зачувся гуркіт. Посутеніле небо понад мурами було залите смугами зеленого і жовтогарячого світла. Скільки ще витримає брама?

«Це божевілля,— подумав Тиріон,— та божевілля краще, ніж поразка. Поразка — це смерть і ганьба».

— Гаразд, вилазку поведу я.

Якщо він гадав, що це присоромить Гончака й додасть йому відваги, то дуже помилявся. Кліган тільки розсміявся.

— Ви?!

Тиріон бачив недовіру на його обличчі.

— Я. Пане Мандоне, ви понесете королівський прапор. Поде, мій шолом.

Хлопець метнувся виконувати наказ. Гончак зіперся на пощерблений і вимащений кров’ю меч і подивився на Тиріона отими своїми білими очима. Сер Мандон допоміг Тиріону знов сісти в сідло.

— Шикуйсь! — гаркнув Тиріон.

Його рудий жеребець був у наморднику й нашийнику. Крижі йому — поверх кольчуги — прикривав малиновий шовк. Високе сідло було позолочене. Подрик Пейн вручив Тиріону шолом і важкий дубовий щит, прикрашений золотою рукою на червоному полі в оточенні маленьких золотих левів. Тиріон провів коня по колу, оглядаючи свій невеличкий загін. Тільки частина вояків відреагувала на його наказ — не більш як двадцятеро. Вони сиділи на конях і дивилися очима такими ж білими, як у Гончака. Тиріон кинув презирливий погляд на решту — на лицарів і перекупних мечів, які були з Кліганом.

— Мене прозивають недоростком, недолюдиною,— сказав він.— То хто ж тоді ви?

Це їх присоромило. Один з лицарів без шолома стрибнув у сідло і долучився до інших. До нього приєдналася пара перекупних мечів. Тоді більше. Королівська брама знов затрусилася. За кілька секунд загін подвоївся. Тиріон загнав їх у глухий кут. «Якщо воюю я, мусять і вони, щоб не видатися дрібнішими за карлика».

— З моїх вуст ви не почуєте імені Джофрі,— сказав Тиріон.— І криків «За Кичеру Кастерлі» теж. Це ваше місто хоче сплюндрувати Станіс, це вашу браму він ламає. Тож за мною — убиймо цього сучого сина!

Тиріон висмикнув свій топір, розвернув жеребця й рушив до потерин. Він вірив, що вояки їдуть за ним, але озирнутися не наважився.

Санса

На тлі битого металу з настінних держал ясно виблискували смолоскипи, наповнюючи бальну залу королеви сріблястим світлом. Але в приміщенні все одно панувала темрява. Санса бачила це в безбарвних очах сера Іліна Пейна, який, мов закам’янілий, непорушно стояв біля чорного ходу, не куштуючи ні їжі, ні вина. Чула це в болісному кашлі лорда Гайлза, і в шепотінні Озні Кетлблека, який прослизнув у залу, щоб доповісти Серсі останні новини.

Коли він з’явився вперше, ввійшовши крізь чорний хід, Санса саме доїдала юшку. Вона бачила, як він перемовився зі своїм братом Осфридом. Тоді піднявся на поміст і опустився навколішки поряд з престолом; від нього відгонило кіньми, на щоці красувалося чотири довгі подряпини, на яких уже запеклася кров, а волосся падало за комір і лізло в очі. Хоч він і шепотів, Санса все одно все чула.

— Флоти зіткнулися в бою. Декому зі стрільців пощастило висадитися на берег, але Гончак порубав їх упень, ваш’світлосте. Ваш брат піднімає отой свій ланцюг, я чув сигнал. Якісь п’яниці на Блошиному Дні ламають двері та б’ють вікна. Лорд Байвотер послав золоті плащі, щоб розібралися. Бейлорів септ напхом напханий, усі моляться.

— А мій син?

— Король сходив у Бейлорів септ отримати благословення верховного септона. Зараз він патрулює мури разом з правицею, закликаючи вояків до хоробрості, так би мовити, підіймаючи бойовий дух.

Серсі попросила в пажа ще один келих золотистого арборського вина, насиченого, з фруктовим ароматом. Королева багато пила, та від вина, здавалося, ставала тільки гарнішою: щоки в неї розчервонілися, а очі, коли вона роззиралася по залі, сяяли гарячковим блиском. «Очі горять дикополум’ям»,— подумала Санса.

Грали музики. Жонглювали жонглери. Сновида совався по залі на дибах, з усіх глузуючи, а сер Донтос ганявся на своєму конику-паличці за служницями. Гості сміялися, та сміх цей був безрадісний — такий сміх умить може перетворитися на схлипи. «Тілом вони тут, але подумки — на мурах міста, і серцем теж».

Після юшки подали яблучний салат з горіхами й родзинками. Іншим разом ця страва, мабуть, усім би засмакувала, та сьогодні вся їжа була присмачена страхом. Санса не єдина в цій залі не мала апетиту. Лорд Гайлз кашляв більше, ніж їв, Лоліс Стоукворт сиділа скулившись і тремтіла, а юна наречена одного з лицарів сера Ланселя ридала ридма. Королева звеліла мейстру Френкену вкласти її в ліжко, давши перед тим келих сновійного вина.

— Сльози,— презирливо мовила вона до Санси, коли дівчину виводили з зали,— жіноча зброя, ось як казала моя мати. А чоловіча зброя — меч. А це багато про що говорить, хіба ні?

— Але чоловікам потрібна ще й хоробрість,— сказала Санса,— щоб виїхати назустріч мечам і топорам, коли кожен так і націляється тебе вбити...

— Якось Джеймі сказав мені, що почувається по-справжньому живим тільки на полі бою чи в постелі,— королева піднесла келих і зробила великий ковток. Салату вона так і не торкнулася.— Як на мене, ліпше постати перед незліченними мечами, ніж сидіти отак безпомічно, вдаючи, що тебе тішить товариство отих переляканих курей.

— Ви самі їх сюди запросили, ваша світлосте.

— Є речі, які очікуються від королеви. І від тебе очікуватимуться, якщо колись вийдеш за Джофрі. Тож учися,— королева поглянула на дружин, дочок і матерів, які заповнили лавки.— Самі по собі ці кури нічого не варті, а от їхні півні щось та й важать, і дехто з них у битві виживе. Отож мені вигідно запропонувати їхнім жінкам свій захист. Якщо мій клятий братик-карлик примудриться перемогти, вони повернуться до своїх чоловіків і батьків, розповідаючи, яка я була хоробра, як моя мужність додавала їм наснаги, як я й на мить не сумнівалась у нашій перемозі.

— А якщо замок впаде?

— А ти б і зраділа, атож? — Серсі не чекала на заперечення.— Якщо мене не зрадять мої ж таки вартові, деякий час я тут протримаюся.