Джордж Мартін - Бенкет круків

Заради короля вона ще не вписувала імена в ордери на арешт. Томен підписав порожні й радісно приклав печатку до розтопленого воску, як завжди. Відтак Серсі відіслала його з Джоселін Свіфт.

Поки підсихало чорнило, прибув сер Осфрид Кетлблек. Серсі уже вписала імена: сер Толад Довгань, Джалабар Ксо, Гейміш Лірник, Г'ю Кліфтон, Марк Малендор, Беярд Норкрос, Горас Редвин, Гобер Редвин і ще один нечема на ім'я Вот, який сам називався Блакитним Бардом.

— Багато! — сер Осфрид погортав ордери обережно, немов слова на них — то таргани, що розповзлися по пергаменту. Жоден з Кетлблеків читати не вмів.

— Десятеро. У вас шість тисяч золотих плащів. Думаю, на десятьох вистачить. Хто розумніший, може, вже втік, якщо чутки вже долетіли. Навіть якщо й так, це байдуже, їхня втеча тільки підкреслить їхню провину. Сер Толад — йолоп, він може спробувати опиратися. Постарайтеся, щоб він не помер перш, ніж зізнається, і решту нікого не кривдьте. Може, не всі вони винні.

Було дуже важливо, щоб близнюків Редвинів визнали обвинуваченими помилково. Це тільки підкріпить справедливість суду.

— Арештуємо всіх ще до сходу сонця, ваша світлосте,— сказав сер Осфрид і на мить завагався.— Під дверима септу Бейлора збирається юрма.

— Яка юрма?

Неочікуваний розвиток подій тривожив. Серсі пригадалося, як лорд Вотерз говорив про заколоти. «А я й не подумала, як на це може зреагувати простолюд. Марджері ж їхня квіточка».

— Скільки людей?

— Близько сотні. Кричать, щоб верховний септон відпустив маленьку королеву. Можемо їх розігнати, якщо хочете.

— Не треба. Нехай кричать, поки не похрипнуть, Горобця це не зворушить. Він слухає тільки богів,— мовила Серсі. Була певна іронія долі в тому, що на сходах у його святості зібрався розгніваний натовп, саме-бо натовп підніс його до кришталевого вінця. «Якого він миттєво продав».— Віра тепер має власних лицарів, нехай вони септ і захищають. О, і зачиніть брами міста. Нікому не вільно заходити на Королівський Причал чи виходити звідти без мого дозволу, поки все це не закінчиться.

— Як зволите, ваша світлосте,— уклонився сер Осфрид і пішов шукати когось, хто прочитав би йому ордери на арешт.

І ще до заходу сонця всі звинувачені опинилися під вартою. Гейміш Лірник, коли по нього прийшли, знепритомнів, а сер Толад Довгань, поки з ним упоралися, поранив двох золотих плащів. Серсі наказала приготувати Редвинам зручні камери на вежі. Решту помістили в підземелля.

— Гейміш ледве дихає,— повідомив Кайберн увечері, з'явившись із візитом.— Кличе мейстра.

— Скажіть йому, що приведете мейстра, щойно Гейміш зізнається...— Серсі мить поміркувала.— Він застарий, щоб комусь бути за коханця, але, без сумніву, його примушували грати і співати в той час, як Марджері розважала інших чоловіків. Тільки потрібні подробиці.

— Я допоможу йому їх пригадати, ваша світлосте.

На другий день леді Мерівезер допомагала Серсі вбиратися перед відвідинами маленької королеви.

— Нічого ані пишного, ані барвистого,— сказала королева.— Для верховного септона слід убратися благочестиво і бідно. Він, швидше за все, змусить мене разом з ним молитися.

Врешті-решт обрали м'яку вовняну сукню, яка затуляла все від шиї до кісточок; суворий крій пом'якшували тільки трішки гаптованих золотою ниткою лоз на ліфі й рукавах. А брунатний колір приховає бруд, якщо королеві доведеться ставити навколішки.

— Поки я втішатиму невістку, ви маєте побалакати з трьома кузинами,— мовила Серсі до Тейни.— Якщо зможете, переконайте Аллу, але добирайте слова обережно. Можливо, слухатимуть вас не лише боги.

Джеймі завжди казав, що у битві найтяжче — чекати початку різанини. Серсі вийшла надвір, під сіре й похмуре небо. Не можна їй зараз потрапити під зливу і з'явитися в септ Бейлора мокрою і забрьоханою. А отже, слід скористатися паланкіном. У почет вона взяла двох ланістерівських гвардійців і Бороса Блаунта.

— Прихильники Марджері такі недалекі, що здатні переплутати двох Кетлблеків,— пояснила вона серу Озмунду,— а я не можу допустити, щоб вам довелося відбиватися від юрми. Ліпше вам поки що не потрапляти на очі.

Поки їхали через Королівський Причал, Тейну раптом опосіли сумніви.

— Цей суд...— тихим голосом заговорила вона,— що як Марджері вимагатиме довести її провину чи невинуватість через двобій?

Серсі на вуста набігла посмішка.

— Оскільки вона — королева, її честь має захищати хтось із лицарів королівської варти. Та кожен малюк у Вестеросі знає, як королевич Еймон Лицар-Дракон став заступником своєї сестри королеви Нейрис, коли сер Моргіл висунув їй обвинувачення. Однак, оскільки сер Лорас тяжко поранений, боюся, роль королевича Еймона мусить дістатися комусь із його побратимів,— вона знизала плечима.— Але кому? Сер Арис і сер Балон далеко — в Дорні, Джеймі поїхав у Річкорин, а сер Осфрид — брат того, хто її обвинувачує, тобто лишаються хіба... ой леле...

— Борос Блаунт і Мірин Трант,— розсміялася леді Тейна.

— Так, а сер Мірин останнім часом почувається недобре. Не забудьте нагадати мені сказати про це йому, коли повернемося в замок.

— Так, люба,— Тейна поцілувала їй руку.— Сподіваюся, я вас ніколи не ображу. Ви у гніві жахлива.

— Будь-яка мати зробить усе, щоб захистити дітей,— озвалася Серсі.— Коли вже ви збираєтеся привезти свого хлопчика до двору? Расела... так його, здається, звати? Він міг би тренуватися з Томеном.

— Певна, синок був би просто в захваті... але зараз усе так непевно, що я подумала: ліпше дочекатися, коли минеться небезпека.

— Це вже скоро,— пообіцяла Серсі.— Надішліть поки в Довгостіл листа, щоб Расел пакував уже свого камзольчика й дерев'яного меча. Коли покотиться голова Марджері, новий маленький друг допоможе Томену забути про свою втрату.

З паланкіна вийшли під статуєю Бейлора Благословенного. Королева з приємністю побачила, що і кістки, і бруд уже прибрали. Сер Осфрид правду казав: юрма зібралася і не така велика, і не така непокірлива, як перед тим був натовп горобців. Люди стояли купками, похмуро витріщаючись на двері Великого септу, де вишикувалася шерега послушників з пішнями в руках. Криці ніхто не мав, зауважила Серсі. Це або з великої розсудливості, або з великої дурості,— королева не могла сказати напевно.

Її ніхто не затримував. І простолюд, і послушники розступилися, даючи їй дорогу. Усередині, в залі світильників, гостей зустріло троє лицарів, вбраних у смугасті веселкові плащі Воїнових синів.

— Я прийшла побачитися з невісткою,— мовила до них Серсі.

— Його святість чекає на вас. Я — сер Теодан Твердий, у миру — сер Теодан Велз. Ваша світлосте, прошу за мною.

Верховний