Анна Стоун - Мідь та Золото, Анна Стоун

- Вік, титул, магія! Приналежність до ордена я й так знаю! – біль все ще вирував усередині. Мерлін не знав, як йому реагувати на цих людей. Тому спитав перше, що прийшло на думку.

Зустрівшись з ним поглядом Емма, ледь витримала, щоб не опустити очі.

- Сімнадцять років, принцеса, але без прав та привілеїв, сила «Серце Духа». Чаклую у парі з чарівником, який може створювати захисний щит.

- Шістнадцять! – відповів Богдан. – Магістр ордену. Маг сновидінь!

- Дев'ятнадцять! Дочка отамана химородника, сила «Стирач пам'яті»

- То ви ще зовсім діти! Чи в ордені є хтось старший? – блиснув очима Великий герцог.

- Кілька чоловік трохи старше двадцяти!

- Зрозуміло, Гармонія підбирала орден по собі. – Мерлін на довгий час замовк. – Я правильно зрозумів, ви дочка Філіпа? – дівчина кивнула. – Ви хоробра, якщо не побоялися принести мені таку звістку. Дивно, що ваш батько не прислав когось іншого.

- Це був наш вибір. – відповів за всіх Богдан. – Філіп ще не знає.

Мерлін лиш похитав головою, дивуючись словам молодих чаклунів. Він інакше уявляв доньку принца. Та й у її супутників було щось таке в очах. Щось знайоме. Мерлін гірко усміхнувся згадавши палаючий погляд брата, коли він доводив йому свою правоту. І у цих людей у очах горів той же вогонь.

- Я допоможу вам. Повідомте Філіпа, що потрібно збудувати великий телепорт, щоб я міг привести своє військо. Треба поставити крапку у справі мого брата. – трохи нахилившись вперед, Мерлін подивився у вічі Еммі. - Якщо Філіп де Аурельо не стримає свого слова. Якщо ще раз оступиться... - у його темних очах промайнули ікорки. – Він пожалкує, що прийшов просити у моєї родини допомоги.

- Повірте, мій батько дотримається своєї обіцянки! А якщо щось піде не так, то ми йому нагадаємо!

Мерлін хмикнув.

- Ідіть, вас проведуть у їдальню. Поїжте та відпочиньте. Я поки зберу нараду і напишу послання Філіпу.