Джон Сіммонс Барт - Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт

Виграш, вів далі Бертран, розділили потім між трьома партнерами, і Табмен збільшив свою частку, запліднивши міс Роботем й одружившись із нею (спочатку перше, а потім, як тепер з'ясувалося, друге). Коли здійснилася передача прав власності, він відкрив двоженську природу цього шлюбу, сподіваючись так позбутися дівчини, але у своїх планах він не врахував гніву свого нового тестя, який досить швидко викрив цю справу і вжив законних заходів, про які йшлося раніше.

— А що ж сталося з власністю? — поцікавився Ебенезер. — Невже Табмен і досі нею володіє?

Слуга всміхнувся.

— Щодо більшості, то так, він володів нею, коли йдеться про той час, за який я розповідаю, і він і досі ще володіє більшістю, принаймні про інше мені нічого не відомо. Але окрім моєї ставки, весь його виграш складався з готівки чи рухомого майна, як-то: коней, пірог, діжок дур-зілля. Мис Кука був єдиним справжнім маєтком, який він виграв…

— А хай ти будеш проклятий, що заставив його!

Бертран звів брови.

— Либонь, це була, зрештою, не така вже й дурниця, пане. Цей негідник ніколи нічого подібного не вигравав, тим паче що він вважав, що пірати забили нас, і боявся заявити про свої права, побоюючись, що суд може дізнатися про його зловмисні звички і діяння.

— Це тільки збільшило б його шанси, якби він дізнався, — мовив Ебенезер, але в його голосі чулося полегшення. — Чесному чоловікові зле ведеться в мерілендському суді. Давай далі.

Унаслідок цього, вирік Бертран, велебний Табмен вдовольнився виграшем, що міг зібрати у джентльменів як борги, не звертаючись до суду, і, намагаючись погамувати гнів полковника Роботема, пов'язаний зі скасуванням шлюбу, він передав Люсі квит на право володіння маєтком на мисі Кука за декілька днів до зустрічі з автором цієї розписки.

— Вона так само, як і Табмен, мала сумніви щодо того, яке рішення винесе суд з приводу цього квита, — мовив пахолок. — І сподівалася, що я перепишу на неї папери на право власності, як то і личило б джентльмену, особливо якщо зважити на її стан, але коли я не виказав жодних ознак того, що маю такий намір, їй нічого не залишалося, як знову вдаритися в сльози та вдатися до погроз.

Наступним кроком, пояснив Бертран, він відіслав іншого слугу назад до капітана Мітчелла, як і звелів Тімоті, і вже збирався подумати про те, як переправитися до Молдену самому і доставити туди свій вантаж. Одначе, вирішивши, що його хазяїн не буде сильно зважати на непередбачену кількаденну затримку і складнощі, пов'язані з отриманням і доставкою скрині, він, прийнявши запрошення полковника Роботема, затримався ще на один день у Сент-Мері, а потім ще на один і ще на один, ніяк не бажаючи відмовлятися від принад життя, що йому давав його чин, і ласк, які у відчаї дарувала йому Люсі. Упродовж цього часу його господар і коханка поперемінно то улещували його, то погрожували: їхньою головною метою було поєднати шлюбом домівки Куків і Роботемів і таким трибом єдиним махом розв'язати всі свої проблеми; коли ж ні, вони присяглися передати справу до суду, попри те що їхні вимоги, з погляду правосуддя, були доволі сумнівними, сподіваючись на те, що з приданим у вигляді мису Кука навіть вагітна хвойда зможе знайти чоловіка доброго походження, згодного взяти з нею шлюб. А що жодна сторона не могла торгуватися вповні з позиції сили, то вся спірка звелася до тонких натяків і двозначних заперечень, і Бертран, одіславши скриню кількома днями раніше, насолоджувався цілим тижнем таких неквапливих розваг і розкошів, які більшість слуг можуть смакувати лише у своїх мріях.

Одначе під кінець того тижня він почув од одного шинкаря у Вансверінґена, словам якого можна було цілком довіряти, що якийсь чоловік на ймення Ебен Кук, який мешкає на Східному узбережжі, повністю відписав свій маєток звичайнісінькому бондарю. Чи зійшов на нього якийсь святобливий дух справедливості, чи то він сповнював якісь темні та зловісні зобов'язання, чи, може, то була лише помилка — про те точилися суперечки; і, здійснивши передачу прав на майно, яка, вочевидь, була цілком законною, сам Кук смертельно захворів, і тепер його доглядали в маєтку, який він втратив, в обмін на що він погодився одружитися з донькою бондаря, шльондрою.

— Ця новина ледь на звалила мене з ніг, — сказав пахолок. — Ніхто не мав жодних сумнівів, що я насправді був Ебеном Куком — адже ви маєте визнати, пане, що хоч би якими були ваші принципи, я таки маю хист до того, щоб вдавати із себе поета, — але стали очікувати, що я негайно ж подамся до Дорсету й викрию їх обох — і того бондаря, і того безчесного самозванця. Ба більше, було жахливо почути, яке нещастя звалилося на вас, і ще жахливіше думати, що ви лежите десь на порозі, так би мовити, смерті й змушені були одружитися з якоюсь паскудною служницею-замазурою…

Ебенезер звів руку.

— Облишмо цю твою дивовижну жалість, — сказав він. — Я певен, що тобі в полковника й шматок до горла не ліз, і ти став не таким палким коханцем Люсі.

— Саме так і було, — визнав Бертран. — Хоча, звісно, я жодним чином цього не виказав.

— Звичайно, що ні.

Натомість, вирік Бертран, він зізнався полковнику Роботему, що ті ж самі зрадники короля, які наказали піратам викрасти і вбити його, тепер намагаються занапастити його в Провінції, щоб він силою свого пера не пролив на них світло, викривши їхні заколотницькі змови. Отож, аби запобігти їхнім каверзам, він і послав свою людину, щоб вона під виглядом Лауреата розвідала, що там і до чого, — отого самого секретаря, який і раніше з власного бажання служив йому в цій ролі, — і гадки не маючи, чим ця хитрість обернеться для нього. Тоді полковник, радий прислужитися своєму гостеві як тільки можна, запропонував негайно поклопотатися за нього перед губернатором Ніколсоном, який щиро ненавидів навіть усілякі суперечки, а що вже казати про заколоти; але Бертран запропонував зовсім інший план нападу, настільки приємний для Роботемів, що вони одразу ж відкрили свої карти і зі слізьми на очах його обійняли.

— Я ледь не вмираю зі страху в очікуванні того, що маю зараз почути, — сказав поет.

— Це було зарівно і просто, і досить дієво, — зітхнув