Петро Мірчук - Нарис Історії ОУН

class="title5">

168

[21] Правільніше було б „негайні суди”, одначе ми залишаємо таку термінологію, яка в той час прийнялася на західньоукраїнських землях.

169

[1] Цей спомин був опісля виданий кількома накладами окремим виданням, а в 1950 р. передрукований в „Українському Самостійнику”, Мюнхен, ч. 45 з 5 листопада 1950.

170

[2] Сл. пам. Юрко Березинський – студент Львівської політехніки, рідний брат дружини сл. пам. Романа Шухевича-Чупринки, син о. Березинського, пароха села Оглядів, пов. Радехів.

171

[3] „Дзвін” – це псевдо самого Романа Шухевича.

172

[4] Шухевич згадує тут про свій атентат на шкільного куратора Собінського що його він виконав, як 19-річний юнак, 19 жовтня 1926 року.

173

[5] „Алібі” – з латинської мови, дослівно: деінде. Важливим завданням революціонера є влаштувати собі ситуацію так, щоб під час слідства можна було свідками довести, що він у той час, коли виконувано якийсь революційний акт, був цілком деінде.

174

[6] „Пумпи” – модні тоді спортові штани до колін з широкою матнею, „куртка” – короткий спортовий плащ.

175

[7] Серед деяких членів ОУН було переконання, що, діставши в свої руки „Архів Сеника”, польська поліція мусіла довідатися з нього й про те, хто саме був виконавцем атентату на комісара Чеховського. Теперішні студії документів приводять мене до висновку, що в записках „архіву Сеника” не було виразного ствердження, що це якраз Березинський виконав атентат на Чеховського. Польська поліція могла тільки догадуватися про це на підставі інформацій Романа Барановського.

176

[8] Цю Конференцію досить докладно висвітлено в „Акті оскарження” Варшавського процесу на підставі протоколів з „Архіву Сеника”.

177

[9] Цитуємо за „Актом обвинувачення” Варшавського процесу (стор. 50), в якому приведено дані на підставі протоколу Конференції з „Архіву Сеника”.

178

[10] „Розбудова Нації”, чч. 7-8, липень-серпень 1932, стор. 196, „Від Проводу ОУН”.

179

[11] Містечко Городок біля Львова офіційно звалося в часах польської окупації „Городок Ягайлонський” („Ґрудек Яґелльонскі”).

180

[12] Латинське прислів'я: „прізвище – символ”. Тобто, Мотика – мотика, сліпе знаряддя в чиїхось руках, що закопує.

181

[13] База – конспіративна назва для українських земель.

182

[14] Цитати в цій справі, як і цілу справу, подаємо за Актом обвинувачення у варшавському процесі, спертим на протоколи і документи ОУН з „Архіву Сeника”.

183

[15] „Карпат” – псевдо Ріка Ярого, отже, „до Карпата”, себто на терен Німеччини, бо Ярий був представником ПУН-у на Німеччину.

184

[1] Членів бойового відділу Мигаля та членів дівочого бойово-розвідувального відділу виявив у Варшавському процесі сам Мигаль. Членів бойового відділу Долинського Мигаль не знав, а Долинський-”Комар” ані в слідстві, ані перед судом не виявив їх, тому особовий склад того відділу все ще залишається організаційною таємницею.

185

[2] Зважаючи на релігійні почування, поліція, звичайно, намагалася знищити могили ще перед їх посвяченням. Тому населення, переважно сільська молодь, висипала могили вночі, щоб перед панахидою, вдень, поліція не мала часу розкинути їх. 

186

[3] „Акт обвинувачення”, стор. 57.

187

[4] Дивись звідомлення з Варшавського процесу: грудень 1935 – січень 1936 і Львівського, червень 1936.

188

[5] „Студентський Шлях”, Львів, ІV-V, 1933 і „Розбудова Нації”, Прага, липень-серпень 1933, стор. 197.

189

[6] У 1932 році польська влада доручила була організувати „Луги” на нових статутах, якими підпорядковувано ці українські спортово-виховні організації польській державній контролі. Комендантом тих нових „Лугів” став д-р Р. Дашкeвич. ОУН виступала проти „Лугів” з новими статутами, а підтримувала старі.

190

[7] „Розбудова Нації”, чч. 5-6, травень-червень 1933, стор. 149-150.

191

[8] Про стан українського шкільництва під польською окупацією говорив, наприклад, проф. В. Кузьмович на українському Педагогічному з'їзді у Львові (див. „Свобода”, Джерзі Ситі, ч. 289, 12.12.1935): „Полісся і Підляшшя є навіть без науки релігії рідною мовою, Волинь без українських державних шкіл, не цілих п'ятсот з українською мовою навчання, замість колишніх 2.500 на терені Східньої Галичини”. Далі він звернув увагу на „нову програму державного виховання”, що мало завдання „зблизити українську меншість з польською національною більшістю”: коли в старому підручнику історії для народніх шкіл, – казав проф. Кузьмович, – була ще хоч маленька згадка про Січ і „Русь”, то за новим проєктом у підручнику залишено тільки те, що пишеться про „боротьбу польського короля Хроброго з Руссю”, про „відзискання Польщею Червоної Руси” і про козацькі „бунти”. Історія „Руси” починається в польських державних підручниках для українських народніх шкіл від „бунту Хмельницького”; що було з українською історією перед тим – невідомо, що було потім, теж; невідомо. Ніякої української держави ніколи не було, а були тільки „хлопські бунти” під проводом „збунтованого польського шляхтича Хмєльніцкого”. В такому дусі повинна була навчатися за польським проєктом українська дітвора.

192

[9] „Америка”, ч. 116, 3 жовтня 1933. – Повний текст масово розповсюдженої тоді летючки-звернення до батьків, матерів і молоді передрукував „Український Націоналіст”, ч. 1 за вересень 1933.

193

[10] Цитовано за „Америкою”, ч. 125, 26 жовтня 1933.

194

[11] Цитуємо за „Розбудовою Нації”, чч. 7-8, липень-серпень 1933, стор. 200-201.

195

[12] П. Феденко свідомо тенденційно писав „склепи”, хоч добре знав, що в той час по селах Сокальщини не було жадних жидівських склепів (крамниць), а були ще тільки жидівські корчми. Писати правду, що йшло про боротьбу з корчмами, йому було невигідно.

196

[13] Вацлав Жиборскі, начальник відділу безпеки в польському міністерстві внутрішніх справ, виступаючи як прокурорський свідок у справах ОУН під час Варшавського процесу, зізнав, що КЕ ОУН у своєму „Бюлетені” рішуче відмежувалася від протижидівських виступів і визнала протижидівську боротьбу за шкідливу. (Див „Свобода”, ч. 14 з 18 січня 1936).

197

[14] В. Макар: „Стріл в обороні мільйонів”, „Час”, ч. 43, 24 жовтня 1948 і ч. 44, 31 жовтня 1949.

198

[15] „Акт обвинувачення” Варшавського процесу, стор. 73.

199

[16] Звідомлення з Львівського процесу.

200

[17] „Ксавери Брудас” не було псевдом, а тільки одноразовим прибраним Романом Шухевичем прізвищем для адреси, на яку мали слати зголошення бойовики ОУН.

201

[18] Наприклад, під наг. „День жалоби в Жовківщині” подає „Новий Час” від 1. 11.