Джон Сіммонс Барт - Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт

зазвичай мають одну дитину за раз; інші людності вважають, що мати злягалася зі Святим Духом або ж батько має невгамовний над усяку міру лінгам. На різних островах західного океану для дикунів звична річ — кидати кавові зерна у стіни будинку, у якому народилися близнюки; вони вважають, що коли цього не зробити, то один з них мусить померти, оскільки близнюки ламають закони цноти, ще перебуваючи в утробі матері! В інших краях взагалі не знайдеш живих близнюків через ту причину, що одного завжди забивають при народженні; але вбивають їх чи ні, їм споконвіку всюди поклоняються. Старожитні єгиптяни мали своїх Тауес і Таоуіс, близнят із Серапеума в Мемфісі, так само як сестер Татаутіс і Таебіс, вартових-ібісів із Фів; в Індії правили Яма і Ямі та священні Ашвіни, про яких я вже згадував раніше, що правлять Небесною Колісницею; перси поклонялися Ахріману й Ормузу; у древніх міфах гебреїв розповідається про Уца і Буза, Хуппіма і Муппіма, Гога і Магога та Бне і Барока, я не кажу вже про Ісава і Якова, Каїна і Авеля, чи, як у магометан, Каїна і Альсіму та Авеля і Джумеллу…

— Ах! — скрикнув Ебенезер.

— Дехто стверджує, — вів далі Берлінґейм, — що Люципер і Михаїл були близнюками, як і більшість богів Світла і Темряви; через ту ж причину старожитні едессани з Месопотамії, що колись поклонялися Моніму і Азізу, звикли вважати навіть, що Ісус і Юда вилупились з одного яйця!

— Це просто неймовірно!

— Не більш неймовірно, ніж те, що сам Бог і Сатана…

— Я в це не вірю, — став заперечувати Ебенезер.

— Тут не йдеться про те, віриш ти чи ні, — розсміявся Берлінґейм, — а лише про факт, що деякі люди вважають це правдою; це лише переказ історії про Сета і Гора, Тифона і Озиріса, яких деякі єгиптяни вважали за близнюків, а інші мали просто за суперників. Але тут я вже підходжу до греків…

— Можеш їх пропустити, — зітхнув поет. — Я знаю Кастора і Поллукса, синів світла і грому, так само, як і Єлену і Клітемнестру, що вилупилися із Лединих яєць.

— Тоді ти маєш також знати про Іда і Лінкея, які вбили Діоскурів; про Амфіона і Зефа[78], які захопили і пограбували, а потім відбудували Трою; про Геракла та Іфікла, що в якихось міфах є близнюками, а в якихось — напівбратами, і про Еосфора і Фосфора, ранкову і вечірню зорі.

— А тепер, б'юсь навзаклад, ти перейдеш до Рима і заведеш мову про Ромула і Рема.

— Авжеж, — мовив Берлінґейм, — не кажу вже про Пікумна і Пілумна, Мутумна і Тутумна. І вони зажили такої поваги, ці класичні близнюки, що їх стали шанувати і в християнській церкві, якій стало здорового глузду їх канонізувати. Відтак греки і римо-католики моляться святим Ромулу і Рему, святим Кастулу і Поліекту і навіть святим Діоскурам; найзаповзятіші між них пішли далі й вважають близнюками святих Криспіна і Криспініана, Флора і Лавра, Марка і Маркелліана, Протасія і Гервасія…

— Годі! — крикнув поет. — Це вже занадто!

— Ти ще не чув найцікавішого, — правив своєї Берлінґейм. — Вони вважають святих Якова й Іоанна також близнюками, і навіть святих Тадея і Тому, оскільки «Тома» означає «близнюк». Я не морочитиму тобі голови Трифеною і Трифосою, яких вітає Павло у своєму посланні до Римлян, але натомість звернуся до аріанських героїв Бальтрама і Сінтрама чи Каутеса і Каутопатеса та міфів північних народів про Зіґлінду і Зіґмунда, кровозмісних батьків Зіґфріда, чи Бальдра, північного духа Світла, і його ворога, темного Локі, який убив його гілкою омели!

— Та тут на цій півкулі божественних близнюків напхалося тьма-тьмуща! — почудувався Ебенезер.

Берлінґейм усміхнувся.

— Тоді потрібні півкулі-близнюки, щоб постало ціле: коли ми з Анною звернули наш погляд на захід, то з'ясували, що розповіді іспанських та англійських шукачів пригод не менше рясніють Небесними Близнюками, яких глибоко шанують усілякі дикуни; і в суднових журналах різноманітних подорожей по Тихому й Індійському океанах їх також подостатком. Старий Кортес, поґвалтувавши славетних ацтеків, з'ясував, що вони боготворять Кетцалькоатля і Тецкатліпоку, тоді як їхні сусіди шанували Хун-хун-ахпу і Вукуб-хун-ахпу. Піссаро та його загони, якби вони виявили цікавість і розпитали, знайшли б у південному пантеоні таких близнюків, як Пачакамак і Вічома, Апокатекіль і Пікерао, Тамендонаре і Арікуте, Кару і Раіру, Тірі і Кару, Кері і Каме. Та що й казати, я сам, тут і там розпитуючи дикунів у цих краях, дізнався від алгонкінів, що вони вшановують Менабожо і Чоканіпока, а від «нагих індіян» з півночі взнав, що вони моляться Юскегу і Тавіскару. Від місіонерів-єзуїтів я дізнався про такий собі народ, що зветься зуньї, який поклоняється Агайуті та Матсайлемі, а інший, що зветься навахо, поклоняється Тобадізіні та Наєнезкані; про ще один, що зветься майду, який поклоняється Пемзанто і Онкойто; про ще один, що зветься квакіутль, який поклоняється Каніґійлаку і Немокоісу, про ще один, що зветься авікено, який поклоняється Мамасаланіку і Ноакауа — і всі вони близнюки. Ба більше, у далекій Японії існує така собі ватага волохатих карлів, котрі моляться близнюкам Ші-ача і Мо-ача, а серед богів південного океану правлять великий Сі Аджі Донда Гатагутан і його сестра-близнючка Сі Топі Раджа На Уасан…

— Ти хочеш, щоб я збожеволів!

— Так їх звати, присягаю.

— Не має значення! Не має значення! — Ебенезер покрутив головою, неначе намагаючись привести до ладу рештки розуму. — Ти довів уже і скелям, і хмарам, що поклоніння близнюкам — це не така вже і велика рідкість на цій землі!

Берлінґейм кивнув.

— Різні пари цих близнюків є протилежностями та затятими ворогами — такі як Сатана і Бог, Ахріман і Ормуз чи Бальдр і Локі, — і їхній бій зображує боротьбу, що ведуть Світло з Темрявою, забійство Любові Знанням, чи що там ще хочеш. Купа всіляких інших близнюків являють двозначний стан людини, яка є наполовину ангелом, а наполовину звіром: одні близнюки в таких парах є смертними, другі — божественними, і знову ж таки, інші є богами злягання, як Мутумн і Тутумн або Пікумн і Пілумн; але якщо їх і не вважатимуть за богів, то вони залишаться в пам'яті людській через їхню кровозмісну хіть, як Каїн і його Альсіма, і їх навіть шануватимуть за те, що