Ліза Фельдман Барретт - Як народжуються емоції

граєте в бейсбол. Хтось кидає у вашому напрямку м’яч, ви тягнетесь і ловите його. Найімовірніше, ви сприйняли б це як дві події: спершу ви м’яч побачили, а потім зловили. Проте якби ваш мозок справді реагував би таким чином, бейсбол просто не міг би існувати як спорт. У звичайній грі ваш мозок має приблизно півсекунди, аби приготуватися зловити м’яч. Цього недостатньо для обробки зорових сигналів, обчислення місця приземлення м’яча, прийняття рішення рухатися, координації всіх м’язових рухів та посилання рухових команд для переходу в положення для ловіння.

Передбачення ж робить цю гру можливою. Ваш мозок запускає передбачення задовго до того, як ви усвідомлюєте, що бачите м’яч, точнісінько так само, як він передбачає червоне яблуко в супермаркеті, базуючись на вашому попередньому досвіді. У міру того як кожне передбачення проходить крізь мільйони петель передбачення, ваш мозок моделює зорові образи, звуки та інші відчуття, що репрезентують передбачення, як і ваші дії, спрямовані на те, щоб зловити м’яч. Після цього мозок порівнює результати моделювання з фактичними сенсорними сигналами. Якщо вони збігаються… успіх! Передбачення є правильним, і сенсорні сигнали вже не передаються далі в мозок. Тепер ваше тіло готове зловити м’яч, а рухи базуються на вашому передбаченні. Урешті-решт ви свідомо бачите м’яч і ловите його.

Ось що відбувається, коли передбачення є правильним, — ніби я кидаю бейсбольний м’яч своєму чоловікові, котрий має певні навички в спорті. З іншого боку, коли він відбиває м’яч до мене, передбачення мого мозку не дуже точні, бо я не вмію грати в бейсбол як слід. Мої передбачення стають моделюваннями того, як я сподіваюся впіймати м’яч, але коли вони порівнюються з інформацією, яку я насправді отримую від світу, то не збігаються. Це і є помилка передбачення. Після цього мій мозок виправляє свої попередні передбачення так, щоб я змогла (в теорії) зловити м’яч. Весь процес петлі передбачення повторюється, прогнозування й корекція змінюють одне одного багато разів, поки м’яч зі свистом летить до мене. Уся ця активність відбувається в якісь мілісекунди. Урешті-решт, найімовірніше, я усвідомлюю, що м’яч пролітає повз мою простягнуту руку.

Помилки передбачення мозок загалом може виправити двома способами. Перший, як ми щойно бачили на прикладі моєї невдалої спроби зловити м’яч, полягає в тому, що мозок може виявити гнучкість і змінити передбачення. У цій ситуації мої рухові нейрони виправили б рухи мого тіла, а сенсорні нейрони змоделювали б інші відчуття, які привели б до наступних прогнозів за участю петель передбачення. Наприклад, я могла б кинутись за м’ячем, коли він буде в іншому місці, ніж я очікувала спочатку.

Альтернативна стратегія мозку — виявити впертість і стійко триматися першого передбачення. Він фільтрує сенсорні сигнали так, щоб вони збігалися з передбаченням. У цій ситуації я могла б стояти на бейсбольному полі, але мріяти (передбачаючи та моделюючи), поки м’яч летить до мене. Навіть попри те, що м’яч перебував би в полі мого зору, я не помічала б його, доки він не вдариться об землю біля моїх ніг. Інший приклад — наповнені їжею памперси на вечірці в день народження моєї доньки: передбачення наших гостей щодо запаху дитячих випорожнень домінували над їхніми фактичними сенсорними сигналами про морквяне пюре.

Якщо коротко, мозок не є простою машиною, що реагує на стимули зовнішнього світу. Він складається з мільярдів петель передбачення, які створюють внутрішню мозкову активність. Зорові, слухові, смакові, дотикові, нюхові та рухові передбачення передаються по всьому мозку, обмежуючи одне одного та впливаючи одне на одного. Ці передбачення стримуються сенсорними сигналами від зовнішнього світу, які ваш мозок може розставити за пріоритетами або ігнорувати.

Якщо ідея про передбачення та коригування здається інтуїтивно незрозумілою, подивіться на це інакше. Ваш мозок працює як науковець. Він завжди робить численні передбачення, так само як учений висуває гіпотези. Подібно до вченого, ваш мозок використовує знання (попередній досвід) для оцінювання того, наскільки впевненими ви можете бути в правильності цих передбачень. Після цього мозок перевіряє свої прогнози, порівнюючи їх із вхідними сенсорними сигналами від світу, як учений порівнює гіпотези з даними експерименту. Якщо ваш мозок передбачає добре, то сигнали від світу підтверджують його передбачення. Проте зазвичай трапляються помилки прогнозування, і мозок, подібно до вченого, має кілька варіантів реагування. Він може бути відповідальним дослідником і скоригувати свої прогнози відповідно до отриманих даних. А може виявитись тенденційним і брати до уваги лише ті дані, що збігаються з його гіпотезами, ігноруючи решту. Ваш мозок може також бути нерозбірливим ученим й ігнорувати інформацію ззовні взагалі, твердо наполягаючи на тому, що реальністю є саме його передбачення. Або в моменти навчання чи відкриття ваш мозок може бути допитливим ученим і фокусуватися на зовнішніх сигналах. Нарешті, як представник «чистої науки», ваш мозок може проводити експерименти, щоб уявити світ, навіть не встаючи з крісла: чисте моделювання без сенсорних сигналів або помилки передбачення.

Баланс між передбаченням і помилкою передбачення, відображений на рис. 4.3, зумовлює те, якою мірою ваш досвід проростає із зовнішнього світу, а не з вашої голови. Як можна побачити, у багатьох випадках зовнішній світ не має великого значення для нашого до­свіду. У певному сенсі наш мозок налаштований на ілюзію: через постійні передбачення ми живемо у світі власного виробництва, що контролюється світом відчуттів. Якщо наші прогнози достатньо точні, вони не лише створюють наші сприйняття та дії, а й пояснюють відчуття. Для людського мозку це є режимом за замовчуванням. При цьому наш мозок дивовижним чином не просто передбачає майбутнє — він може за бажанням уявляти його. Наскільки нам відомо, на це не здатний мозок жодної іншої тварини.

• • •

Наш мозок зайнятий прогнозуванням щомиті, а його найважливішою місією є передбачення енергетичних потреб тіла для збереження життя та здоров’я. Виявляється, що ці надзвичайно важливі передбачення та пов’язані з ними помилки прогнозування — ключовий інгредієнт утворення емоцій. Упродовж сотень років науковці вважали, що емоційні «реакції» спричиняються певними ділянками мозку. Як ви тепер відкриваєте для себе, ці ділянки мозку роблять цілком протилежне тому, чого всі очікували, — допомагають створювати емоції в спосіб, що перевертає століття наукових переконань з голови на ноги. І знов історія починається з руху — не великомасштабних рухів гри у бейсбол, а внутрішнього руху вашого тіла.

Будь-який рух вашого тіла супроводжується рухом у вашому тілі. Коли ви швидко змінюєте положення, аби зловити м’яч, то мусите глибше дихати. Щоб ви втекли від отруйної змії, ваше серце швидше жене кров розширеними судинами, доправляючи глюкозу до м’язів, що прискорює ваш пульс і змінює тиск. Ваш мозок відображує отримані від цього внутрішнього руху відчуття. Це відображення, як ви, можливо, пам’ятаєте, називається інтероцепцією.

Внутрішні рухи вашого тіла та їхні інтероцептивні наслідки відбуваються в кожну мить життя. Мозок мусить підтримувати биття вашого серця, прокачування крові, дихання легень та обмін глюкози, навіть коли ви не граєте в ігри й не тікаєте від змії, та навіть коли спите. Інтероцепція, отже, є безперервною, так само як завжди працює механіка слуху та зору, навіть коли ви не слухаєте й не дивитесь активно на щось конкретне.

З точки зору вашого мозку, замкненого всередині черепа, ваше тіло є лише