Тетяна Овчіннікова - Обери мене, Тетяна Овчіннікова

Свята Іскра, який ідіотизм! Через те, що не можу більше ходити, мене приносять до кімнати, де має відбутися зустріч, заздалегідь. І ховають за ширмою. Тож я чую, як заходять здивовані змінами в графіку принцеси, як братик розкриває їм причину цих змін. Ледь стримую сміх, коли чую єхидне зауваження стосовно моїх магічних дослідів. А от коли мою наївність, майже дурість, виставляють героїзмом, пирхання все ж не стримую. І тут же виставляю навколо себе полог тиші. Встиг чи ні?
Зрештою, ширма відставлена у бік, тож я в повній красі постаю перед принцесами. Ну, повну красу вони бачать тільки на обличчі, під одягом, смію вас завірити, все набагато гірше. Навіть руки свої зі скорченими пальцями, та й не всіма до того ж, бо на лівій не вистачає вказівного пальця, а на правій – мізинця і частини безіменного, ховаю під спеціальними перчатками, місце відсутніх пальців у яких займають спеціально вистругані палички. Я навіть з допомогою магії можу їх згинати, як справжні.
Зойки та непритомність у залі – нічого нового, така реакція на мене серед жінок мені вже звична. Незвичною є реакція тих, які спокійно споглядали на мене.
Бояна – войовнича принцеса з Клану Аноліса. Ця дівчина виявила очікувану реакцію, не сумніваюся, що вона за своє життя бачила немало шрамів, а можливо й своїх кілька мала.
Єрмін знайома зі мною давно і бачила мене в набагато гіршому стані одразу ж після джерела, тому її мій вигляд теж не дивує, а до її гидливого виразу обличчя я вже звик.
Наступна принцеса, яка здригнулася і трохи зблідла, але не опустила очей, - Соллі із Барсового високогір’я – викликала здивування та повагу до своєї сили духу. До речі, Соллі була зараз однією з фавориток відбору.
Іншою ж була Алія-Ахсана, принцеса Орлиних земель. І от саме вона своєю реакцією заламала всі стереотипи, які в мене про неї склалися.
Звісно що я був ознайомлений з усіма принцесами, кожну з них бачив здаля, та про кожну з них мав певну інформацію. Так от, що Гард, що Альд відгукувалися про Алію як про тендітну квіточку, жартівливу і розсудливу, але зі слабким здоров’ям та вразливим серцем. Саме від неї найпершої, на рівні з її сусідками Ясміною та Адаєз, я очікував непритомності. Сусідки не підвели, а от Орлиця трималася аж надто впевнено, дивилася на мене відверто, як мені здалося, навіть із захопленням.
А в мене теж дух перехопило, коли наші погляди зустрілися. Звісно, я бачив її до того, милувався її зовнішністю, як обиватель може милуватися красивим портретом. Але ось її чорні очі заглянули мені в душу і не залишили там байдужості. Усе моє єство захотіло, аби ця красуня належала мені й тільки мені. Точно з глузду з’їхав з цими своїми розслідуваннями, які Альд назвав «магічними дослідами».
Говорити до принцес доводилося майже пошепки, від чого голос мій видавався сиплим. Але я не сумнівався, що, заговори я справжнім своїм тембром, каркаючим і хриплим, наче у старого ворона, і решта принцес доєднаються до тих, які вже нас покинули. Залишиться хіба що Бояна.
Але ні, можливо й Алія-Ахсана теж втрималася б. Принаймні мені дуже цього захотілося, коли я подарував присутнім квіти та цілеспрямовано подивився на принцесу. Вона насолоджувалася ароматом квітів і усміхалася мені. Справді усміхалася. То що ж це виходить, вона зовсім мене не боїться? Відкрито усміхатися у відповідь не посмів, все ще боявся злякати, проте ліву, неушкоджену щоку стримати не зміг, коли побачив як її соковиті губи шепочуть «Дякую». Схилив голову у відповідь.
Змусив себе продовжити свою промову, запросив принцес на зустріч, зі зціпленими зубами ще раз наголосив на своїй неспроможності ходити та передав слово Харальду. Все, з мене досить!
Принцеси почали виходити, я шанобливо схилив голову та так і застиг, схрестивши пальці на нерухомих колінах.
Аж поки над головою в мене не пролунав дзвінкий голосок, що змусив мене здригнутися від несподіванки – Алія-Ахсана дякувала за конвалію. Правий був Гард – дівчині й справді сподобалася ця квітка. Не зміг не усміхнутися, хоч лише одним лівим куточком, її усмішка у відповідь засліплювала. Але миттю змінилася насупленими бровами, коли до нас приєдналася Соллі. Вона не хоче ділитися моєю увагою? Та ні, маячня…
Після обіду Гард приніс вже зовсім неймовірні новини: принцеса Лія, як він її називає, переймалася тим, що я не можу сам пересуватися, крісло пропонувала. Хоч як би мені хотілося її не розчарувати, та сенсу в кріслі з коліщатами я не бачив. Та й звик я вже до паланкіна. Тому знову відмовився, натомість попросив Гарда, аби той привів принцесу до сніданку раніше – хочу з нею поспілкуватися на самоті, перевірити, чи правильні висновки зробив.
А ввечері мене нарешті кличе моя пташечка. Вже матеріалізував ворона, але відпустити так і не зміг. Думка: «Що б сказала Алія-Ахсана, Сана, якби дізналася про оці зустрічі у саду під прикриттям ілюзії?». Ні, не можу, аж поки не з’ясую ставлення до мене Сани. Адже принцеса бачила мене, хай не всі мої пошкодження, але компаньйонка не бачила й того, а те, що бачила – долоню без пальця – забула під дією заклинання.