Тетяна Гуркало - Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало

Луї взяв дівчину за руку і повів. Вивів з бару, слухняно повернув, пересадив через низенький паркан, потупцював по зарослій бур'янами клумбі і зупинився, коли Міррет заявила:

— Тут.

Тепер вона бачила не тремтячу струну, яка намагалася розпастися на частини і відрізки, а яскраву точку, до якої з різних боків збігалося більше десятка таких струн.

Міррет розплющила очі, здивовано подивилася на старий дуб, у який мало не вперлася чолом, хмикнула.

— Знаєш, схоже, тут портал відкривали, — сказала невпевнено.

— Нам треба потрапити туди, куди його відчиняли? — запитав Луї.

Міррет знизала плечима і мовчки простягла йому крилаті сандалі. Довелося некроманту перевзутися — сандалії в їхній компанії, в будь-якому випадку, найдосвідченіші творці порталів. А потім ще й розбиратися, як правильно вдягати парашутну збрую.

***

Через п'ять хвилин.

— І-і-і-і-і! — з усією можливою пристрастю верещала Мірет, з якої миттєво вивітрилися коктейль і вишнева наливка.

— …, … … … приколісти! — охоче її підтримував Луї.

Опинитися на виході з порталу до пояса у крижаній воді ні дівчина, ні хлопець готові не були. Що з цього приводу думали сандалії і чи взагалі щось думали, залишилося нез'ясованим, оскільки вони перебували на глибині.

Розстібали збрую вони цілу вічність. Потім брели до карниза, що нависав над підземним озером. Потім Луї заштовхував туди Міррет, а вона клацала зубами і скаржилася, що вхопитися нема за що. А коли вони, нарешті, залізли, насамперед переконалися, що сандалії з мокрими обвислими крилами нікуди і нікого переносити не стануть.

— Зараза, — висловився з цього приводу Луї.

— У мене були портальні амулети, — згадала Міррет, вибиваючи зубами життєрадісну чечітку.

Де ці амулети були, Міррет точно не пам'ятала. Власне, вона навіть не пам'ятала, як вони виглядали, що мама дала в далеку дорогу при відправці до школи, то й взяла, не дивлячись. А потім, так само не дивлячись і не виймаючи з мішечка, переклала з дорожньої скриньки в безрозмірну сумку, про всяк випадок.

Відкривши сумку, дівчина пошарила в ній рукою і дістала звідти дуже потрібну річ — пухнастий синтетичний плед у маках. Накинувши його на себе і Луї дівчина продовжила пошуки. Наступною необхідною річчю виявився термос. Щоправда, порожній.

— Напевно, нам на щось натякають, — сказав Луї.

Міррет пирхнула і знову засунула руку в сумку, цього разу по плече.

— Бульк, — задумливо мовило озеро, випустивши на поверхню велику бульбашку повітря.

У печері різко похолоднішало.

— Бульк, бульк, — повторилося озеро.

– …, … …, – повторився Луї.

Міррет витягла з сумки електрокамін, обізвала його придурковою залізякою і зі злості кинула у воду.

— Бульк? — здивувалося озеро, і з невідомих глибин з'явилася вузька крокодиляча голова, з пащею повною ікол. Голова була прикріплена до довгої шиї. А те, до чого кріпилася шия, скромно ховалося під водою.

Голова трохи похиталася з боку на бік. Потім пірнула, виловила камін і стала задумливо його жувати.

— Напевно, йому заліза в організмі не вистачає, — задумливо сказав Луї.

— Мамочки, — підтримала Міррет. Потім згадала, що поряд із нею сильний чоловік і веліла: — Прожени його!

— Я некромант, а не зоомаг, — нагадав Луї. — Прогнати я можу тільки неживе, а ця тварюка дуже навіть жива.

— Бульк, — багатообіцяюче нагадало про себе озеро, і на поверхню виринув зомбі, явно колись пожований довгошийою тварюкою.

— А ось тобі й неживе, — зраділа чомусь Міррет.

— Бульк, — зловтішно повторило озеро, і до першого зомбі додався ще десяток.

Міррет здивовано подивилася на це явище і задумалася про те, вищати прямо зараз або трохи почекати.

Луї ворухнув пальцями, а потім наклав на зомбі простеньке заклинання, що позбавляє псевдожиття. Вони у відповідь беззвучно зникли в глибинах. Невідоме звірятко продовжувало жувати камін. Мірет рилася в сумці, відшукавши там гітару, на подив Луї, до чогось підключену. Сандалії мляво ворухнули мокрими крилами і знову почали вдавати мертвих. А озеро подумало і видало особливо сильний «бульк», після чого на поверхні з'явилося не менше сотні зомбі і кілька дивно-зелених привидів.

Примари закричали незрозумілою мовою і почали носитися під склепінням. Зомбі повільно побрели до живих, які сиділи на карнизі невисоко над водою. Ікласте чудовисько виплюнула камін так, що він зі свистом впечатався в стіну і від гріха подалі пірнуло під воду.

— У нас проблеми, — сказав Луї, який точно пам'ятав, що якщо ходячих мертвих нарахував більше двадцяти, слід все кидати і бігти в пошуках дерева якомога вище. Тому що всіх і відразу не прихлопнеш, а знищувати їх частинами слід перебуваючи на великій висоті, на яку вони не зберуться.

— А? — розгублено озвалася дівчина, що захопилася пошуками невловимих амулетів.

Зомбі брели, привиди кричали, а Луї від безвиході згадав про чарівну силу мистецтва.

— Сподіваюся, ви любите айсідісі, — пробурмотів некромант і на пробу зіграв кілька акордів.

Міррет від несподіванки впустила у воду термос, що знову потрапив під руку. Примари спочатку завмерли, а потім посипалися слідом за термосом, як дохлі кажани. На озері піднялася хвиля, що розкидала зомбі на всі боки і знову виринула голова чудовиська. Воно багатозначно облизнулося і подивилося на Мірет.

— Нам світ рятувати треба, — несміливо сказала дівчина, притискаючи сумку до грудей. — Ми шукали сильне місце.

— Бульк, — сказало озеро.

— Завагалися, — сказав Луї і зіграв ще кілька акордів.

— Бульк. — Озеро зрозуміло, що боротися з ним марно, в печері потепліло, звідкись повіяло вітерцем, що пахнув водоростями.

— Діє, — зрозумів Луї, поправив гітару і...

І печера разом із озером зникла, натомість з'явився знайомий бар. Карниз, на жаль, теж зник, і некромант з юною богинею звалилися на підлогу.