Анна Пахомова - Будь зі мною , Анна Пахомова

- Справді? – оживилась Віра.

Лариса схопила ключі від автівки, і вибігла з квартири. Повернулась за кілька хвилин, геть не захекана, тримаючи в руках пакетик з красивими вензелями.

- Я ще в обід придбала, але вагалась, потрібно це тобі чи ні, - вручаючи Вірі подарунок пояснила поруга. – Добре, що ти остаточно розвіяла мої сумніви. Потрібно!

- Що тут? – зацікавилась Віра, відкриваючи пакет.

- Панчохи!

- Я їх ніколи не носила, - Віра витягнула упаковку з зображенням мережива.

- Саме час почати! – запевнила її Лара. – Одягнеш завтра з ранку. В жінки в панчохах зовсім інша енергетика! Вона йде не так, і дивиться на чоловіка не так! Повір мені, Волков відразу відчує цю переміну в тобі, і не зможе не відгукнутись.

Віра не стала сперечатись з подругою. Поклала подарунок в коридорі біля дзеркала. Потім вирішить, що з цим робити.

Те, що жінка відчуває себе в панчохах особливо, Віра відчула ще в під’їзді, коли виходила ранком на роботу. Її стегна міцно обхоплювали мереживні смужки, з наліпленим силіконом з середини. Силікон приклеївся до шкіри, запобігаючи втраті панчіх. Але відчуття  чогось зайвого у незвиклої до такого предмету одягу дівчини не зникало. Як і не зникав страх, що ось зараз силікон дасть слабину, і при наступному невдалому кроці панчішка просто зісковзне з її ноги, і вона осоромиться посеред вулиці.

Спитати б навіщо тоді дівчина їх одягла? А хто його знає. Здатність критично мислити здається покинула Віру надовго.

Учора, після того я Лара покинула її квартиру, Віра просто лежала в ліжку, навіть посуд помити забула, і думала про себе і Антона Павловича. В словах подруги була доля правди – генеральний директор був привабливим, сексуальним, і Віра б з задоволенням втратила цноту саме з ним.

Тим більше, що її страшну таємницю Волков вже знає. І ніяк не відреагував на шрами на руці. Але то він ще не бачив шкіру на боці і грудях. Вірі хотілось заплакати. Навряд чи Антону Павловичу здалась її зовнішність сексуальною, чи привабливою. Віра точно знала – без одягу вона огидна. В цьому дівчина була переконана на власному досвіді.

В одинадцятому класі Віра почала зустрічатись з однокласником, Костею Шульгою. Хлопець був спортсменом, займав перші місця в міських олімпіадах. І всі дівчата в класі без виключення сохнули про цьому красеню. А він звернув увагу на Віру. Вони ходили з ним прогулюватись, багато переписувались в соцмережах, цілувались на стадіоні. І все було прекрасно. Вірі здавалось, що вона знайшла своє кохання.

Ближче до випускного Віра розповіла хлопцю про своє нещастя. Про опіки і лікарню. Він поставився до всього з розумінням, запевнив, що для нього вона все одна найкрасивіша і найбажаніша на світі. Став ще ніжнішим і обережнішим з дівчиною,  не підганяв Віру, не примушував до близькості, і Віра все більше йому довіряла.

Вона вирішила, що випускний прекрасний вечір щоб вступити в доросле життя і в інтимному сенсі.  І відразу поділилась своїми намірами з Костею. Хлопець був щасливим. Їхні загравання стали відвертішими, і саме передчуття неймовірної події викликало у Віри внутрішній трепет. Вона і справді чекала цього дня і цієї ночі з захватом і нетерпінням.

Після вручення атестатів вони з Костею втекли до нього додому. Там нікого не мало бути, адже його мати була членом батьківського комітету, і підготовка до святкування випускного була на ній.

Віра навіть не вагалась – роздягатись їй при хлопцеві чи ні. Він переконав її, що для нього її зовнішність не має значення. Кость дуже багато говорив. Знаходив гарні слова, підхід до вчителів, дівчат, друзів. Тож і Віра була цілком зачарована своїм коханим. І довіряла йому.

Але коли вона зняла сукню, і бюстгальтер… Віра пам’ятає той погляд Кості. Він не зміг його сховати, в його очах була відраза. Він дивився на Вірині шрами і здавалось ось-ось виблює.

- У мене впав, - вирвалось у нього.

Не кажучи ані слова дівчина одягнулась, і пішла геть. Затримувати Костя її не став. На випускний в кафе вони прийшли порізно.

І вже за годину Костянтин набрався, і танцював з Юлею Зайцевою, яка мліла в його руках. А Віра ледь жива, вклякла і холодна, спостерігала за п’яними і задоволеними однокласниками. Їй навіть вигляду робити не довелось, що вона нічого не відчуває. Її душа і справді ніби вкрилась інеєм. Не було ані боляче, ані образливо. Було ніяк.

Плакала Віра вже наступного дня. Коли внутрішнє оніміння пройшло.

Цей випадок надовго відбив у неї бажання зустрічатись з хлопцями, не кажучи вже про плотські стосунки. Потім у неї були залицяльники, були взаємовідносини, але вона уникала сексу. Навіть розповідати про своє понівечене тіло не хотіла. Адже за розмовами обов’язково б послідували спроби побачити. Віра була не готова комусь показувати себе.

Думки, що Антону Павловичу теж доведеться продемонструвати свої груди діяла на Віру як холодний душ, миттю вистуджуючи розпалену уяву. Але не надовго. Дівчина починала мріяти, що для нього її шрами і правда не матимуть значення. Це було небезпечно, створювати для себе ілюзії, але зупинитись Віра не могла.

Ранком вона не довго роздумуючи, вирішила прислухатись до поради подруги, а там, нехай все йде як йшло. Марні надії, кричав Вірі розум. Але серце заглушувало той кволий крик. Віра рішуче одягла панчохи, розпустила волосся, і взула черевички на підборах. Останнє як і панчохи була для дівчини незвичним – вона зазвичай надавала перевагу кедам, кросівкам, чи балеткам.

Про свій необачний порив Віра пошкодувала вже на підході в лікарню до матері. Їй було незвично, незручно, і ніяково.

Відвідавши хвору, Віра плюнула на свій куций бюджет, і викликала таксі. Тими темпами якими вона пересувалась зараз по місту існувала ймовірність спізнитись на роботу.