Теодор Драйзер - Американська трагедія

охоплювали такі сумніви й страх, що він мало не втратив мову. І все-таки він ішов, і, як тільки двері зачинилися за ним, ця принадна, граціозна Венера з округлими формами обернулася й обняла його; потім спокійно стала перед великим дзеркалом, в якому він міг бачити її всю, і почала роздягатися…

РОЗДІЛ XI

Пригода ця вплинула на Клайда так, як вона тільки й могла вплинути на новака, що був глибоко чужий всьому цьому світові. Щоправда, гостра цікавість і нездоланне бажання привели його сюди й примусили піддатися спокусі, але суворі моральні правила, яких навчали його здавна, і властива для нього огида до всього брутального, неестетичного, примушували його дивитись на все, що сталося, як на щось безсумнівно принизливе і гріховне. Певно, батьки мали рацію, коли проповідували, що це низько й ганебно.

Все ж таки ця пригода, і світ, у якому вона відбулася, тепер, коли все вже було позаду, набували в свідомості Клайда якоїсь грубої язичеської краси, своєрідної вульгарної чарівності. І поки інші, яскравіші враження не примусили потьмяніти цей спогад, Клайд мимоволі повертався до нього з великою цікавістю і навіть приємністю.

До того ж він не раз говорив собі, що тепер, заробляючи так багато грошей, він може ходити, куди хоче, і робити, що хоче. Йому нема чого йти знову до того дому, якщо не хотітиме, — він може знайти інші місця, можливо, не такі безсоромні, витонченіші. Він не хотів би йти знову разом з усією компанією. Краще було б просто знайти собі якусь дівчину, подібну до тих, з якими він бачив Зіберлінга і Дойла. Таким чином, незважаючи на всі тривожні думки, що мучили Клайда тієї ночі, він швидко призвичаївся до нового джерела втіхи, хоч і не за тої обстановки, в якій він уперше пізнав її. Він повинен, як Дойл, знайти собі дівчину несуворого звичаю і витрачати на неї гроші. І Клайд нетерпляче очікував принагідного випадку, щоб здійснити свої плани.

Інтересам і бажанням Клайда в цей час цілком відповідала та обставина, що і Хегланд, і Ретерер, хоч у глибині душі й відчували його вищість, а може, саме через це, почали ставитись до нього з особливою увагою: догоджали йому, втягали його в усі свої справи й розваги. Так, незабаром після тієї першої пригоди Ретерер запросив Клайда до себе, і Клайд відразу ж зрозумів, що сім’я Ретерера жила зовсім інакше, ніж його власна.

Гріфітси додержували суворого статечного способу життя: тут завжди відчувалася зосередженість людей, що живуть під тиском релігійних догм і переконань. У сім’ї Ретерера було якраз навпаки. Матері й сестрі його не чужі були певні якщо не релігійні, то моральні переконання, проте вони дивились на життя досить вільно, а мораліст, мабуть, сказав би «безпринципно». Тут ніколи й мови не було про будь-які суворі моральні підвалини, про тверду лінію поведінки. І тому Ретерер і його сестра Луїза (вона була на два роки молодша за нього) робили так, як їм подобалося, і не дуже замислювались щодо цього. Та Луїза була досить розумна і вольова, щоб не кинутися на шию першому стрічному.

Найцікавіше, що Клайд, незважаючи на деяку витонченість, яка примушувала його дивитися скоса на більшу частину того, що його оточувало, був зачарований простотою й свободою життя, що відкрилося йому. Принаймні серед цих людей він міг вільно поводитись, так, як йому досі ніколи ще не доводилося, і міг триматися більш невимушено, ніж будь-коли. Особливо приємно було йому, завжди нервовому й нерішучому в поводженні з дівчатами, що тепер він майже звільнився від сумнівів у своїй привабливості. До цього часу, незважаючи на свій перший недавній візит до храму кохання, куди Хегланд і інші показали йому шлях, Клайд був переконаний, що він незграбний і не має чарівності, необхідної, щоб подобатись дівчатам. Варто було тільки якійсь дівчині опинитися поруч Клайда або хоч подивитися в його бік, як він уже відчував себе зовсім пригніченим: його проймав холод, нервовий дрож, він робився тупий і остаточно втрачав здатність розмовляти чи жартувати, як інші хлопці. Але тепер, буваючи в Ретерерів, він дістав цілковиту змогу спробувати, чи зуміє він перебороти свою соромливість і нерішучість.

У цьому домі постійно збиралися друзі самого Ретерера і його сестри Луїзи, які більш або менш однаково дивились на життя. Тут танцювали, грали в карти, не соромлячись, фліртували. До цього часу Клайд не уявляв собі, що батьки можуть бути такими поблажливими чи байдужими в питаннях поведінки й моралі, як м-с Ретерер. Він не уявляв собі, щоб яка-небудь мати могла схвалювати такі вільні товариські взаємини між юнаками й дівчатами, які існували в домі Ретерерів.

Але дуже скоро, завдяки дружнім запросинам Ретерера, він відчув себе частиною цієї компанії; на членів її він дивився трохи звисока за їх розбещеність, за погану англійську мову, але, з другого боку, його приваблювала їх невимушеність, товариськість, уміння веселитися. В цій компанії він уперше міг би обрати собі подругу, якщо тільки в нього вистачить сміливості. І Клайд незабаром спробував здійснити це при підтримці Ретерера, його сестри і всіх їх знайомих; нагода трапилася під час першого ж його відвідання Ретерерів.

Луїза Ретерер служила в мануфактурному магазині і часто спізнювалася додому на обід. В цей день вона не могла прийти раніше сьомої годики, і тому обід відклали. Тим часом до Луїзи чогось зайшли дві її подруги і, заставши замість неї Ретерера і Клайда, влаштувались як дома, зацікавлені Клайдом і його новим костюмом. Та Клайд, що одночасно і прагнув дівочого товариства, і боявся його, тримався нервово і не по-компанійському, а подругам Луїзи здалося, що він зарозумілий і чванливий. Ображені, вони вирішили показати себе в усьому блиску і закрутити йому голову — нітрохи не менше. Клайдові дуже сподобалась їх грубувата веселість, і його швидко причарувала одна з них — Гортензія Брігс, гарненька і дуже самовпевнена брюнетка, що, як і Луїза, була всього тільки звичайною продавщицею у великому магазині. І все-таки Клайд відразу побачив, що вона досить вульгарна та грубувата і зовсім не схожа на дівчину, про яку він мріяв.

— Як, вона ще не прийшла? — вигукнула Гортензія, привітавшись з Ретерером і глянувши на Клайда, який стояв біля вікна і дивився на вулицю. — Дуже прикро! Ну, ми трошечки почекаємо, якщо ви не заперечуєте.

Ці слова вимовлялися з такими кокетливими гримасками, які ясно промовляли: «Хто ж буде заперечувати проти нашої присутності!»

Вона підійшла до дзеркала,